Ми проживаємо в особливий період, а тому деякі речі можуть викликати велике здивування. Я студент юридичного ВУЗу, намагаюся своє навчання оплачувати самостійно, адже мама ледь заробляє собі на прожиття. Тому доводиться окрім навчання наполегливо працювати.
Влаштувався в супермаркет неподалік від гуртожитку та університету. Важко усюди встигнути, усе вивчити і виглядати, як наполегливий у навчанні студент. Але я намагаюся. Працюю касиром.
Одразу скажу, що робота з людьми – це інколи каторжний труд. Усім потрібно посміхнутися, дати пораду, увічливо звернутися, перепитати чи щось інше. Але ми, касири, для багатьох лише обслуговуючий персонал, не більше. І мало хто нормально ставиться до таких, як ми. Та все ж…
Одного весняного вечора в магазин зайшов чоловік на підпитку, між рядами розбив кілька пляшок пива, бо ніяк не міг визначитися з вибором. Звичайно, він обіцяв заплатити за все. Але коли він підійшов до каси, я побачив, що він без маски, тому одразу зробив зауваження. Та клієнт лише незадоволено підняв очі, промовляючи:
- Я сам знаю, що мені одягнути. Ще б мені не вказував якийсь «зашмарканий» касир. Знай своє місце! – промовив той.
Та у відповідь я знову повторив одну-єдину фразу: «Одягніть, будь ласка, маску. Такі правила відвідування магазину». Та ніхто мене не чув. Позаду назбиралася величезна кількість незадоволених відвідувачів магазину. Але молодик не робив того, про що я просив.
Охоронець покликав адміністратора магазину, пояснивши ситуацію. Далі з клієнтом розбиралися вони. А в моєму серці панував лише сум. Я все думав, чому люди такі нахаби й не можуть дотримуватися елементарних правил?!
