ЖИТТЯ

«Нічого, поживеш трохи без мене, у 3лиднях та г0рі, тоді прибіжиш назад, як миленька! А куди тобі ще діватися?!»

Ця історія про любов Богдана та Ірини. Написала її наша читачка від першої особи.

Я вирішила розлучитися з чоловіком, проте мій Богдан почав мене відмовляти, тоді я й усвідомила, що його цілком влаштовувало, що у нього є і дружина, і коханка. Я не хотіла чути ніяких відмовок, знала, що роблю правильно, адже мої діти не повинні постійно бачити, як їх батько принижує матір.

На суді чоловік погрожував, що забере у мене дітей. Адже у нього більш стабільне матеріальне становище. Я і справді почала хвилюватися, що це виявиться правдою, але, на щастя, суд залишив дітей зі мною, а його зобов’язав платити аліменти. Але в один момент моя старша десятирічна донька повідомила, що хоче жити з татом. У той момент земля рушила з-під моїх ніг. Я спробувала з нею поговорити, багато разів, але все було безсенсово….

Реклама

Щодня я спостерігала за тим, як донька починає мене ненавидіти, а все це з доброї подачі Богдана. Окрім того, що він налаштував доньку проти мене, то він і вирішив мене залишити без нашого сина. Я не розуміла, навіщо він це робить, адже ніколи особливою любов’ю до дітей не палав. Причина могла бути лише одна – він прагнув мені насолити.

В один момент я вирішила повністю змінити свою тактику.

– Я тут подумала… Забирай дітей собі, просто зараз, не хочу ніяких судів!

– Що?… і що мені з ними робити накажеш? Куди мені їх діти?

– Як це куди? Ти ж за них так боровся, так кричав, що хочеш, щоб діти жили з батьком, то і забирай їх!

– Та ні… Я просто… я не думав, що ти захочеш мені віддати, як непотрібних котенят! Не потрібні вони мені! У мене нове життя почалось і плани вже є, дітей у них немає!

– Ну то чого ти не скажеш дітям, що забирати їх не збираєшся? Вони ж лише і чекають, коли це станеться!

Коли чоловік повідомив доньці правду, то та закрилась у дитячій і довго плакала, я намагалась її заспокоїти, але це не допомогло, дитяча образа на тата, якому вона вірила, їла її з середини. Через неділю чоловік прийшов навідати дітей і зайшов до мене на кухню, мов переговорити.

– Я не хотів розлучатися. Це було твоє бажання. Але нічого, поживеш трохи без мене, у злиднях та горі, тоді прибіжиш назад, як миленька! А куди тобі ще діватися?!

– Ой, ні, ніколи у житті! А дітям ти й так повинен допомагати, це суд визнав! Доки кожному 18 років не стукне!

– Ні, не повинен!

Богдан після цього зник і не з’являвся протягом кількох місяців. Я знайшла віддалену роботу і почала підпрацьовувати, щоб було чим годувати дітей.

Коли я вирішила поговорити зі свекрами про Богдана, то виявилось, що його ніхто давно не бачив. Це вже здавалось страшним, тому ми вирішили подати у розшук. Історія була незрозуміла та ляклива. Чоловіка знайшли через рік, виявилось, що він ховався від сплати аліментів, але доки йому прийшла записка, то він змінив адресу. Кілька років він ховався від допомоги власним дітям. Інколи він з’являвся у нашому житті, приносив дітям цукерки, скаржився мені на життя, але аліменти так і не платив.

З часом донька підросла і сказала, щоб я дала йому спокій, мов все одно від нього нічого не доб’ємось, і я з нею погодилась, він уже достатньо сам себе покарав.

Я давно припинила надіятися на чоловіка, ще до нашого розлучення. Моя донька подорослішала і тепер говорить, що рада, що я пішла від її батька, адже після цього у нас все налагодилось, їм вистачало моєї любові.

З дітьми він майже не підтримує зв’язок, лише може зателефонувати привітати з днем народження або попросити пробачення.

Реклама

Також цiкаво:

Close