Моя теща – 40-річна жінка в розквіті сил. Про таких кажуть: кров з молоком. Вона народила мою дружину Вікторію в 16 років. А потім через два роки народила ще одну доньку Альбіну.
З чоловіком теща жила душа в душу. Вона його з армії чекала, він їй з навчанням допомагав. Моя дружина розповідала, що у них була ідеальна родина. Свекруха допомагала моїй тещі з дітьми, тому Олена Вікторівна закінчила ще й вищий учбовий заклад. Ще пізніше мама дружини стала провідним спеціалістом у сфері туризму, влаштувалася у солідну фірму.
Та біда прийшла у їхню сім’ю. Чоловік моєї тещі тяжко захворів і невдовзі помер. Моїй Вікторії було лише десять років. Потім не стало свекрухи. З тих пір Олена Вікторівна тягнула усю сім’ю. Вона ні в чому не відмовляла своїм донькам. Вони модно одягалися, ходили на різні гуртки. З дитинства теща постійно говорила дівчаткам:
– На моїй шиї будете аж до заміжжя. Коли будуть у вас наречені, будете вчитися забезпечувати себе і свою родину. Я ні в чому допомагати не буду. У вас на те будуть чоловіки.
Коли доньки навчалися у школі, Олена Вікторівна наймала їм репетиторів – намагалася підтягнути їхні знання. Вона також водила їх на різні культурні заходи – виховувала таким чином естетичні навички.
Теща вивчила доньок у престижних закладах. Саме тоді, коли Вікторія закінчувала ВУЗ, ми і познайомилися з нею. Потім одружилися.
Олена Вікторівна оплатила наше весілля, адже я теж був студентом. Організувала вона нам і відпочинок на морі після одруження. А потім сказала:
– Нічого від мене не чекайте! Ви вже самостійні дорослі люди. Свою сім’ю створили. Тепер починайте жити, як справжня родина.
Більше ніякої допомоги ми не бачили від неї. Лише періодично Олена Вікторівна нам телефонувала, щоб дізнатися, як справи. А так у нашому житті вона не бере ніякої участі взагалі. Просто живе для себе. Ніякої користі – та й годі!
Минулого року у нас народився синок Артем, онук Олени Вікторівни. Вона приїхала до пологового будинку поглянути на малечу другого дня. Ще приносила якісь корисні продукти для дружини.
Після виписки приїхала до нас додому. Теща подарувала велику суму грошей, одяг для малечі, дитячий візочок та підгузки. Усіх обійняла і знову зникла на довгий час. Тільки телефонує і все.
Я так розумію, що у тещі почався новий період у житті. Вона влаштовує зараз своє особисте життя. Олена Вікторівна багато подорожує, відвідує концерти та виставки, відпочиває з подругами. До нас їй немає ніякого діла.
Ми просимо допомогти – посидіти з онуком. Теща відмовляється, говорить, що їй ніколи і що ми повинні самі вчитися вирішувати свої проблеми. На усе одна відповідь: «Я доньок сама виховувала, працювала і навчалась». Я не розумію, як пояснити тещі, що нам необхідна її допомога. Я не можу з сином часто сидіти, бо працюю. А Вікторія дуже втомлюється. Теща нам і фінансово не допомагає, коли дружина просить про щось. Мої батьки у селі живуть, ледве кінці з кінцями зводять, але все одно хоч продукти дають. Зате Олена Вікторівна живе розкішно.
Вона навіть колись так Вікторії і сказала, коли ми просили посидіти з сином:
– Якщо я захочу маленьку дитину у себе вдома, то я зможу й сама народити! Не збираюся я з онуками сидіти!
Інколи вона дарує щось нам, але це так… Аби було. Одного разу навіть онука на тиждень забрала. Це було, коли дружина у лікарні лежала. І все… На тому поміч закінчилася.
Навіть не знаю, чи нормально таке ставлення матері до сім’ї своєї дитини?
