Коли я черговий раз привезла сина до колишньої свекрухи, то вона з порогу запитала, скільки її син платить на дитину. У нас завжди були гарні стосунки, і син обожнює бабусю, тому це питання мене здuвувало

Мені 35 років. Я заміжня, маю двох дітей – сина та доньку. У мене чудовий чоловік. Він дуже мене любить, і він прекрасний батько для наших дітей. Увесь вільний час ми проводимо з сім’єю, тож моє життя склалося досить добре. Та це мій другий шлюб. Перший чоловік пішов від мене до іншої жінки – молодшої за мене майже на 10 років…

Після навчання я відразу влаштувалася працювати, почали збирати гроші на квартиру, робила кар’єру. Коли мені було 25, я познайомилася з дуже гарним хлопцем. Він виявився добрим, щедрим та успішним. Ми почали зустрічатися, і вже через рік ми одружилися, купили квартиру та чекали на дитину.

Я пішла в декрет, у нас народився син. Чоловік заробляв багато, тож я спокійно сиділа вдома та займалася господарством. Через деякий час я почала помічати, що чоловік часто затримується на ділових зустрічах, хоча раніше такого не було, потім він почав часто з кимось розмовляти по телефону і при цьому виходити в іншу кімнату, чоловік приривав ці розмови, як тільки я заходила. Згодом я дізналася, що чоловік мені зраджує. Про це повідомила мені сама коханка, вона була вагітна. Нашому синові на той момент було всього два роки.

З чоловіком ми вирішили розлучитися. Він відразу ж одружився з новою пасією. Квартиру ми розміняли, нам з сином дісталася однокімнатна, та я й тому була рада. На аліменти я не подавала, ми домовилися, що колишній чоловік висилатиме певну суму щомісяця, і так і було, доки в нього не народився ще один син…

З виходом на роботу в мене відразу виникли проблеми. Ми стояли на чергу в садочок в іншому районі, поблизу з нашою старою квартирою, тут «просто так» відмовлялися взяти дворічну дитину. Я не знала, що й робити. Але мені пощастило, у мене була колишня свекруха. У нас завжди були гарні стосунки, і ми продовжували спілкуватися. Вона погодилася сидіти з онуком, поки я не влаштую його в садочок. Мої батьки також мене підтримували, проте вони живуть в іншому місті, й обоє працюють, тому постійно бути зі мною не могли.

На роботі в нас багато чого змінилося, доки я була в декреті. Зокрема, й начальник. Нам поставили нового боса – молодого та перспективного, який швидко реорганізував відділ, та мені його «політика» подобалася. Згодом я зрозуміла, що подобаюся Кості не тільки як гарний працівник. Він почав залицятися, запрошувати на побачення, але я не погоджувалася.

Якщо чесно, то після зради чоловіка я просто не могла повірити ще комусь. Мені здавалося, що всі чоловіки такі, як мій колишній, що як тільки в нас будуть серйозні стосунки, я отримаю ніж у спину. Та Костя все зрозумів, і на диво після того, як він почув мою історію, то не відступив, а, навпаки, почав завойовувати мою довіру крок за кроком.

У 31 рік я вийшла заміж удруге, а в 33 народила чудову донечку. Костя не ділить дітей, і мого сина любить як рідного. Оскільки перший чоловік не спілкується з сином, то мій Андрійко іншого батька, ніж Костя, не знає. Навіть на батьківські збори ходить Костя. У чоловіка з сином особливі стосунки.

Та моя колишня свекруха продовжує спілкуватися з онуком. Вона його дуже любить, і він її також, а ми підтримуємо гарні стосунки й допомагаємо одна одній, коли потрібно. Майже кожного тижня я разом з сином приїжджаю до Олени Володимирівни. І цього разу вона мене шокувала.

Коли я черговий раз привезла сина до колишньої свекрухи, то вона з порогу запитала, скільки її син платить на дитину. У нас завжди були гарні стосунки, і син обожнює бабусю, тому це питання мене здивувало. Коли ми пройшли у квартиру та сіли пити чай, свекруха відправила сина грати за комп’ютером, а сама почала розмову. Вона сказала, що мені час подати на аліменти, що її син і так не спілкується зі своїм сином, так ще й аліменти платить раз на пів року, а це неправильно. Я не знала, що відповісти, адже й не розглядала такий варіант. Я вже вийшла з декрету, ми з Костею придбали велику квартиру, у нас є автомобіль, і в нього, і в мене гарна зарплата, тож ми нічого не потребуємо, у сина все є, а що ще треба. Я так і відповіла свекрусі.

Та Олена Володимирівна почала наполягати на тому, щоб я подала на аліменти. Сказала, щоб я відкладала гроші, адже вони точно не будуть зайвими, і рано чи пізно знадобляться синові.

Мене така позиція колишньої свекрухи дуже здивувала. А ви як вважаєте, варто подати на аліменти, якщо син і так нічого не потребує? Чи, може, залишити все, як є?