Я сор0млюсь своєї доньки. Знаю, це нeпpaвильно, але бpexaти собі більше не можу!

Моя дівчинка народилась iнвaлід0м. Пoлоги були важкі, й ноги малюка були noшкоджені. Та ще й ayтuзм. Я плакала дуже довго, а ще й коли через це мене пoкuнув чоловік, в мене взагалі наче руки опустились. Від дитини вiдмовлятись не стала. Однак, це не перша моя дитина. В мене є ще старший син, який народився здоровим і який не розумів, чому його молодша сестра так відрізняється від інших.

Спочатку я не наважувалась запрошувати гостей на день народження, бо не хотіла, щоб вони співчували мені, але насправді я просто соромлюсь своєї дитини. Як вийду на прогулянку, то одразу всі погляди в коляску з дитиною. Знаю, всі шепочуться, що я курила чи погано піклувалась про здоров’я під час вагітності.

Мої подруги завжди хизуються своїми дітьми, а я лише й про сина можу розповідати. Часом намагаюсь взагалі оминати тему моєї доньки і її життя, а воно, знаєте, не легке. Дуже багато часу й сил витрачаю на її догляд. А від чоловіка взагалі допомоги не дочекаєшся.

Нещодавно у мого сина відбувся концерт, на який приходили батьки й вся рідня з братами й сестрами, а я прийшла сама до нього, хоча могла взяти дочку з собою і поглянути на його виступ. Він був не проти. Я помітила, як мій син теж почав соромитись своєї сестри. Певно через те, що я сама йому показала такий приклад.

Вчора моя мати мене засоромила, бо бачила, що на концерт я не привела дочку. Але як я можу. Не хочу, щоб позаочі сина пліткували як про мене. Не хочу, щоб йому було соромно за свою сім’ю, тому й не привела. Але я й сама не краща. На ці мої слова, мати сказала:

“Немає гіршої жінки за ту, яка соромиться своє дитя! Якщо ти не любитимеш і не будеш пишатись своєю дитиною, то як її мають любити чи поважати інші?”

Я задумалась над її повчанням. Невже можна поглянути на цю ситуації з цієї точки зору? І чи можливо це в нашій країні!