Моєї доньки не стало кілька років тому, і єдина внучка залишилась жити з законним татом у його квартирі. Рік тому зять одружився й після цього маленька Зоряна стала йому зовсім непотрібною.
Якось я раптово стала свідком того, як мій зять «виховує доньку» і після цього не знала, куди мені бігти й звертатися. Але перш за все захотіла поговорити з винуватцем подій.
– Колю, навіщо ж ти так дівчинку травмуєш, лякаєш, що продаси її циганам чи у дитячий будинок віддаси? Хіба це виховання? Не можна навчитися нормально з дитиною розмовляти й домовлятися?
– Не пхайте свого носа сюди, мені краще знати, як виховувати доньку. Скажіть «дякую», що ми дозволяємо бачитися з вами, бо ви на неї й так погано впливаєте.
Тоді я прийняла для себе рішення, що маю поборотися за внучку і її психічне здоров’я, щоб вона припинила жити у постійному страху. Мало того, що вони її словесно погрожують, так ще й недавно вона розповіла, що йшли вулицею, і їх циганка перестріла й запропонувала погадати, а вони почали їй пропонувати забрати до себе вередливу дитину, бо вона їм НАБРИДЛА!
Зять після одруження почав ставитися до доньки, як до багажу, а після того, як одружився, то взагалі все шкереберть пішло. Можливо, він би з радістю її позбувся, але на неї нараховується непогана пенсія по втраті одного з годувальників, тому й терплять її.
Я не здогадувалась про таке ставлення до внучки, доки не помітила, який страх викликають у неї цигани на вулиці, а коли я у неї запитала про це, то вона мені й розповіла все, як є, а потім не хотіла їсти й почала плакати та просити мене, щоб я її у дитячий будинок не віддавала.
Коли я це все усвідомила, то не могла повірити. Зять у мене непоганий, дуже любив доньку й про внучку турбувався, а тепер все так змінилося. Я ж думала, що він так і залишиться хорошим батьком.
Недавно вони поділилися зі мною радісною новиною, вони чекають дитину, тоді я вперше запропонувала їм віддати Зорянку мені, але вони вперлися, що не зроблять цього. Після довгих розмов я зрозуміла, що донька переписала квартиру на Зорянку, і якщо зять вирішить позбутися її, то може опинитися з молодою дружиною на вулиці.
Я говорила з зятем і пояснювала, що не претендуватиму ні на квартиру, ні на пенсію, лише б мені внучечку віддали, і я мала змогу виховати її у нормальних умовах, але й тут він не погодився.
Я спробувала всі мирні способи забрати внучку, а оскільки жоден не подіяв, прийняла рішення діяти рішуче. Я обов’язково звернуся до суду й знайду свідків, що допоможуть мені довести, що над Зорянкою відбувається психологічне насильство, надіюсь, що будуть враховані й слова внучки.
Я не хочу, щоб моя внучка жила у постійному стресі й тривозі, тому зроблю все, щоб вона швидше була поруч зі мною.
