ЖИТТЯ

Я стояла біля ящика з гpaнaтами та плaкала. Мама хв0ріла декілька місяців, їй дуже хотілося фруктів, але я не могла їх купити, адже мене нещодавно звiльнuли з роботи, і вже не було грошей навіть на лiки. Ця безвихідь і довела мене до слiз. І раптом якийсь чоловік взяв мене за руку та запитав, що сталося

Світ не без добрих людей, і тепер я це знаю точно. Сталася ця історія вже декілька місяців тому, але я й досі вдячна чоловікові, який не пройшов повз чуже гope та простягнув мені руку допомоги, коли мені здавалося, що нічого вже не виправити.

Я живе в невеликому селищі. Незаміжня, дітей не маю. До недавнього часу я працювала в місцевій сільраді, у мене була нормальна зарплатня, я платила кредит за квартиру, нічого не потребувала та допомагала своїй мамі. Вона виростила мене сама, тож ми завжди були дуже близькі, та все змінилося три місяці тому, коли мама важко захворіла.

Реклама

Звичайно, ми звернулися до лікарів, та нам сказали, що маму не можуть госпіталізувати – у місцевій лікарні просто не було місць. Мамі назначили лікування та відправили додому. Спочатку ліки начебто допомагали, мамі стало краще, а потім… ще гірше. Мама вже не могла піти до лікарні, їй назначили інше лікування, та ще через місяць мамі вже важко було навіть до магазину сходити й навіть до кухні пройтися.

Реклама

Мені довелося часто відпрошуватися з роботи. Я йшла на годину-дві раніше, щоб прибігти до мами, прибратися в неї, сходити до магазину чи аптеки, приготувати їсти, нагодувати, допомогти з водними процедурами. Потім мамі стало ще гірше, я стала бігати до неї і в обідню перерву… стала часто запізнюватися на роботу.

Так минув ще місяць, а потім мене до себе викликав начальник. Він натякнув, що мені час звільнятися. Я намагалася пояснити ситуацію, говорила, що виправлюся, що як тільки мамі стане краще я перестану запізнюватися чи відпрошуватися, але начальнику було все одно. Тоді я попросилася піти у відпустку зараз, та начальник мені відмовив. Він сказав, що втомився слухати мої докази, що йому це набридло, і він вже знайшов іншу робітницю – відповідальнішу й зі здоровими родичами… Начальник дозволив мені лише написати заяву за власним бажанням, щоб не звільняти мене за статтею. На його думку, я повинна була цьому радіти!

Так я залишилася без роботи. Моїх заощаджень вистачило лише на місяць, адже треба було ще й маму доглядати та лікувати та платити кредит, тож мені довелося внести суму, щоб банк мене не турбував ще декілька місяців, та на цьому й усе. Я намагалася зробити так, щоб мама не дізналася про моє звільнення, їй не можна було турбуватися.

У той день мама попросила мене купити їй гранатів. Я пішла по магазинах, і все ж таки знайшла гранати – стиглі та гарні. Я попросила зважити один, та виявилося, що в мене навіть на один не вистачає грошей, я намагалася знайти найменший, але навіть на нього в мене не вистачало. Я продовжувала стояти над ящиком з гранатами, і раптом розплакалася. Безвихідь довела мене до сліз. І раптом якийсь чоловік взяв мене за руку та запитав, що сталося. Поруч з ним стояла літня жінка, вона також співчутливо дивилася на мене. І це співчуття мене й «доконало», я не витримала й розповіла їм усе – і про маму, і про кредит, і про звільнення й про те, що в мене не вистачило грошей на гранат, а мама так його хотіла!

Чоловік купив гранати та ще деякі продукти. Він зі своєю мамою пішов разом зі мною додому до моєї матері. Чоловік виявився лікарем, він оглянув мою маму, а потім домовився про місце в лікарні в найближчому місті, де, як виявилося, він працював! Його мама в цей час заспокоювала мою, вони встигли подружитися буквально за декілька годин.

Так моя мама нарешті отримала необхідний догляд та лікування. Уже через місяць вона була вдома, вона ще слабка, але вже ходить на прогулянки та допомагає мені виконувати хатні справи. Я змогла здати свою квартиру, щоб платити кредит, та влаштувалася на роботу в магазин. Зарплатня в мене невелика, та нам з мамою на їжу та комунальні вистачає. Її пенсія все ще майже вся йде на ліки, та це все одно набагато краще, ніж раніше.

Я кожного дня зідзвонююся з чоловіком, який нас урятував, ми стали дуже близькими, а наші мами тепер – кращі подруги. І я кожного дня дякую своєму рятівникові!

Реклама

Також цiкаво:

Close