Я тебе не заставляла вагітніти та народжувати. Помагаю тобі з усіх сил!

Моє ім’я Валентина Степанівна. У мене є троє внуків. Спочатку невістка народила двійнят, а через два роки ще одну дівчинку.

Не можу сказати, що я частенько навідуюсь до внуків. Подарунки та гостинці я передаю дітлахам через сина.

Зовсім недавно у нашій сім’ї сталося горе: захворіла моя невістка. Мій син ходить на роботу, тому не може доглядати за дітьми. Куди їх дівати? Тому я вже не мала вибору, мусила їхати до дітей та глядіти внуків.

З Ганнусею та Євгеном, двійнятами, було легко, жодних проблем. Наварила компоту, супу, посмажила млинці та й нагодувала. Та я уявлення не мала, чим годувати Софійку.

Зрозуміла, що нема інших варіантів, окрім того, аби зателефонувати невістці в лікарню. Відверто кажучи, я не була в захваті від цієї ідеї, проте не мала вибору, потрібно було телефонувати. Це ж нормально, якщо запитаю чим годувати дитину, як доглядати, нічого жахливого в цьому немає.

Можу пояснити, чому я ставлюсь до цього з такою обережністю. Річ у тому, що ще дуже давно, коли мій син був геть маленьким, свекруха дала мені одну цінну пораду, яку я тримаю у своїй голові до цього часу. Скільки років пройшло, а ще по цей час пам’ятаю.

Так от, слухайте.

Із самого народження дитини, свекруха мені зі всіх сил допомагала. Відразу, коли народилася дитина, вона взяла відпустку на роботі, заради того, аби допомагати мені. Свекруха дуже шкодувала мене, тому вночі заколихувала сина тільки вона. Мій чоловік тим часом дуже багато працював, постійно їздив кудись, вирішував свої справи. Мені його не вистачало.

Пройшов час, я відійшла від пологів і почала частенько виходити кудись з подругами, гуляти. Ясна річ, що свекрусі це було не довподоби, тому відразу по маленьку, тонкими натяками навчала мене самостійно турбуватися, доглядати за дитиною. Ольга Дмитрівна навчала мене усьому з нуля: годувати дитину, одягати, купати, пеленати, робити оздоровчий масаж.

На той час, я була ще геть молодою. Мені ця рутина з дитиною взагалі не подобалася, дратувала, навіть можна так сказати. Я хотіла гуляти, бути в русі, а не сидіти днями вдома і пеленати дитину. Одного разу терпець увірвався, і я скала Ользі Дмитрівні:

– Я не хочу так жити! Андрія ніколи не застанеш вдома, сидіти одній з дитиною – сумно.

– Як у тебе взагалі язик повертається, аби таке говорити. Андрій цілими днями тяжко трудиться, аби ви з дитиною нічого не потребували! Хіба ти цього не розумієш та не цінуєш?

– Мені це не подобаються. Чому всі гуляють, кудись ходять, їдуть, відпочивають, а я маю сидіти в чотирьох стінах та пеленати дитину? Я хочу свободу. І до того всього від вас взагалі ніякої допомоги! Якби я тільки знала, що мене очікує, то б ніколи не народжувала! – різко висловилася я.

– Ти хочеш сказати, що тебе хтось заставляв народжувати дитину? Мені шкода, що ти не бачиш, що я допомагаю, як тільки можу! Якщо ти й цього не цінуєш, тоді взагалі нічого не буду робити, раз так, — сердито відповіла свекруха, розвернулася та пішла.

Не пройшло і тижня, коли я зрозуміла, яких дров наламала, і як поплатилася за це. Без допомоги Ольги Дмитрівни було дуже важко, я ні з чим не справлялася. І через мою незрозумілу помилку, син занедужав. Він потрапив у лікарню. Я була змушена переступити через свою гординю заради врятування сина та зателефонувати свекрусі. Подзвонивши їй, я спочатку вибачилася, а потім попросила допомоги.

Я зрозуміла свою помилку, зробила висновок та більше ніколи не поверталася до неї.

Тому і зараз не хочу, аби подібне сталося, тому і повинна зателефонувати невістці. Усе дізналася та все зробила.

Через декілька днів невістка одужала та повернулася з лікарні додому. Ці дні, які провела разом із внуками, пішли мені виключно на користь. Завдячуючи цим дням, я дуже звикла до внуків та ще більше їх полюбила й прив’язалася.

Відтоді я навідую онуків значно частіше, аніж раніше. Беру дітлахів та йдемо гуляти до парку. Таким чином, я даю трохи часу невістці, аби та перепочила.

Стосунки з невісткою покращилися, а внуки постійно мене зустрічають з криками, обіймами, шаленою радістю. Це викликає у моїй душі тепло.

І чому раніше я цього не робила? Дарма! Тішить, що я це вчасно зрозуміла та виправила свої помилки.