ЖИТТЯ

Я відразу впізнала Сашка… І як я могла не допомогти тому, хто врятував мене колись? Тим паче, що ми були майже однією родиною

Сталося це понад 20 років тому. Я була вагітна, проте працювати вирішила до останнього. Чоловіка був у рейсі, тож коли я поверталася пізно ввечері додому зустрічати мене було нікому. І цим вирішили скористатися двоє… «непoрядних людей».

Пізно ввечері в парку було мало людей, тож я часто скорочувала так дорогу. І одного разу мене догнали двоє чоловіків. Вони зaбрали сумку й притuсли мене до дерева. Я була шoкована, тож не могла сказати ні слова. Я почула, що десь недалеко йдуть люди, та голосу, щоб кричати в мене не було.

Реклама

Через декілька секунд я помітила, що ті люди – то подружня пара з візочком. Я вже і не сподівалася, що мене хтось врятує. Та тут чоловік помітив, у якому я становищі. Він підбіг та почав бuтися з тими… людьми. Уже через декілька хвилин один із нaпадників підняв руки вгору на знак поразки. Він віддав мені сумку та, забравши свого спільника, швиденько зник у сутінках. Від шoку я ще деякий час не могла говорити. Коли прийшла до тями, то розплакалася, як маленька. Мій рятівник з дружиною, Сашко та Наталя, як я потім дізналася, почали мене заспокоювати та навіть провели додому.

Реклама

Згодом мій чоловік повернувся з рейсу, я розповіла йому, що сталося, звичайно, опустивши деталі. І ми хотіли знайти моїх рятівників. Та зустріли ми їх випадково, в тому ж парку. Мій чоловік подякував Сашкові та Наталі, дав візитку, щоб вони могли з нами зв’язатися, як потрібна буде допомога. Та після того ми не бачилися.

Я народила чудову дівчинку. Вона успішно закінчила школу, вступила до університету. І познайомилася з гарним хлопцем. Вони вже досить довго зустрічалися й вирішили жити разом, весілля також було не за горами. Ми вже давно познайомилися з Андрієм. Це чудовий, розумний та вихований хлопець. І ми вирішили, що час і нам познайомитися з його батьками, Оленка, звичайно, уже давно була знайома з ними.

Та сталося нещастя. Батько Андрія потрапив у лікарню з серцевим нападом. Терміново була потрібна операція. Ми досить заможні люди, тож я порадилася з чоловіком, і ми вирішили допомогти.

Звичайно, ми не так уявляли знайомство з батьками Андрія, та довелося провідувати його в лікарні. Коли я зайшла до палати, то в мене просто відібрало мову. Я відразу впізнала Сашка… І як я могла не допомогти тому, хто врятував мене колись? Тим паче, що ми були майже однією родиною. Від емоцій я розплакалася прямо в палаті, Наталка не зрозуміла, що сталося, та я нагадала їм, чим зобов’язана Сашкові.

Уже через декілька місяців Сашу виписали з лікарні. Після того, як він пройшов реабілітацію, наші діти вирішили одружитися. Тепер у нас одна велика та дружня родина. Ми разом чекаємо на появу онука.

Реклама

Також цiкаво:

Close