ЖИТТЯ

Я вказала своїм донькам на двері. У них є чоловіки вже, тож нехай свої пр0блеми вирішують з ними, а не сидять двома сім’ями на моїй шиї

Що тільки про мене не говорять за мій вчинок! Обзивають «байдужою» та «черств0ю». Можливо, я й не маю совісті, бо дійсно вказала своїм донькам на двері. Нехай влаштовують життя зі своїми чоловіками, а не сидять на моїй шиї.

Коли мене покинув чоловік з двома маленькими доньками на руках, у мене не було допомоги ні від кого. Я робила усе, щоб Віка та Валя нічого не потребували. Для цього мені необхідно було працювати на декількох роботах.

Коли доньки підросли, Віка пішла вчитися в університет, а Валя – в училище. Тепер мені треба було заробляти ще більше, щоб оплачувати їхнє навчання. Я хапалася за будь-які підробітки. Думала: у майбутньому діти будуть вдячні мені за це. Але так не вийшло.

Реклама

На четвертому курсі університету Віка приїхала зі своїм кавалером Максимом. Вона повідомила, що вагітна. Донька з зятем збиралися жити у мене. «Нічого, це тимчасово!» – заспокоювала себе я. – «Зекономлять трохи грошенят і куплять собі власне житло».

Але минуло п’ять років, і нічого не змінилося. Навпаки, життя у моєму домі стало нестерпним. Доньки постійно сварилися, чия черга мити посуд, готувати їсти чи прибирати. На мої запитання, чому вони нічого не зробили за цілий день, вони лише переводили стрілки одна на одну. Сварилися, але нічого не вирішували. Мені доводилося після роботи самій усе робити. Така історія повторювалася майже щодня. Віка звинувачувала Валю, а Валя – Віку, навіть зятя Максима робили винуватим.

Готувати їсти я мала з продуктів, куплених за мої гроші. Але я не могла прогодувати скількох членів сім’ї! Я вже працювала на одній роботі, а не на двох, бо стомлювалася. За комунальні послуги оплачувала я, інші речі побутові теж я купувала, ще й продукти щоразу.

Тоді я сказала своїм дівчатам:

– Віднині давайте складатися на продукти разом. Я витрачаю на вас усю свою зарплату!

– Ну як же, мамочко? – відповіла менша. – У мене стипендія знаєш, яка мала!

– Хіба ти не знаєш, що ми на своє житло збираємо гроші? А про онука ти подумала? – образилася старша донька.

Я вже і говорила з  матір’ю Максима, що діти нічого не допомагають. А вона ще й мене повчати намагалася. Мовляв, що я хотіла, якщо маю двох доньок? Я запропонувала їй забрати Віку з Максимом та онуком до себе. Але вона й слухати не хоче! А живуть же свати удвох у трикімнатній квартирі!

Але останньою краплею стало те, що два місяці тому молодша донька привела додому свого майбутнього чоловіка Костю. Виявилося, що вона була вагітною.

Я лише змогла уявити, у що перетвориться моє житло, бо жити вони збиралися у мене вдома. Ось тоді я не витримала і вказала обом донькам на двері. Я хочу спокою і власного комфорту на старості років, а не вічного хаосу у двокімнатній квартирі на три сім’ї! У доньок є чоловіки – от нехай вони їх та дітей своїх утримують. А як ні – то навіщо такі чоловіки?

Тепер я найгірша у світі мати! Доньки ображаються на мене, бо я вигнала їх на вулицю. А всі знайомі мені дорікають за це. Може, я й не повинна була так робити. А як би ви повелися на моєму місці?

Реклама

Також цiкаво:

Close