Дід Матвій був рідним батьком моєї мами, він давно не жив з бабусею, але зв’язок зі своєю донькою підтримував, хоч і знаходився за 500 кілометрів. Я ніколи не бачила дідуся, навіть не знала про його існування, але дізналася тоді, коли бабуся noмepла. Однак спочатку розкажу про наше з мамою життя удвох.
Мама виховувала мене сама, у неї постійно не було часу на ігри зі мною, й вона була досить строгою. Мама часто карала мене за розбиті чашки, поламані іграшки, кричала, що треба цінувати всі речі, які вона купляє, адже це її кошти, а вона їх заробляє непросто. Словом, я боялася маминого гніву, але нічого з собою зробити не могла, бо була досить незграбною дитиною, чомусь завжди все зачіпала, все у мене падало, розбивалося, і це виводило її із себе.
Коли померла баба Тоня, то на похорон приїхав і дід Матвій, тоді я з ним і познайомилася. Дідусь видався мені дуже добрим чоловіком, у нього були такі глибокі сині очі… Ми швидко знайшли спільну мову, бо дід мені все дозволяв, і я вперше відчула себе по-справжньому дитиною. Проте, коли приходила мама, то мене наче сковували ланцюгами — навіть поворухнутися було важко.
Дідусь залишився трохи пожити у нас і я була дуже щаслива. Якось під час вечері мама з дідом Матвієм сиділи за столом, а я гралася поруч них, мене попросили принести з кухні ще одну тарілку, а коли я її несла, то вона чомусь вихопилася у мене з рук і розбилася… Мамі це не сподобалося, бо тарілка була із її дорогого сервізу. Вона різко встала з-за стола і замахнулася на мене, але дідусь встиг її зупинити. Він при мені почав вичитувати маму за неправильне виховання, сказав, що жодна тарілка у світі чи інша безглузда річ з дорогого сервізу не варта сліз дитини та гніву матері.
Я побачила на маминому обличчі сором, вона обняла мене і заплакала, а потім попросила вибачення. Після того випадку, мама більше ніколи не била мене, вона якщо й гнівалася, то спокійно мені все пояснювала, без криків.
Дід Матвій змінив не лише мою маму, але й мене, адже тепер я сама стала мамою і не дозволяю собі виховувати дітей за допомогою ременя чи криків.
