Я вперше відчула справжній с0ром, коли приїхала навідати маму з-за кордону!

Розповісти свою історію з життя я хочу лише для того, щоб деякі люди зрозуміли, що так жити не можна і потрібно щось змінювати, а не чекати поки все зміниться чарівним чином саме. От лише шкода, що більше тих, хто лише вміють говорити, а до діла руки не доходять…

Я з чоловіком давно переїхала жити закордон, і коли після довгої відсутності через ситуацію з вірус0м, я нарешті змогла навідатися до мами, то першим ділом вирішила, що потрібно зібрати всіх на пікнік, посмажити шашлик, добре відпочити.

Звісно, їхати далеко не хотілось, тому у мене відразу виникла ідея піти на галявину біля озера. Дитиною я там багато проводила часу, наймальовничіше місце у наших краях, от лише, було…. Коли ми прийшли на місце, то на нас там чекали бур’яни, купи пластикового сміття та випалена трава де-не-де. Я ледь не розплакалась від такого видовища.

Пів години ми витратили, щоб знайти хороше місце, де можна було б сісти, почали розводити вогонь в мангалі та смажити шашлики. Пікнік проходив вдало, їжа була смачна, от лише вигляд цього місця мене дуже розчаровував. Ніяк не могла викинути з голови спогади про красиву місцину та чисте озеро, у якому я зараз навіть ноги помочити не наважилася, надто брудне.

З чоловіком ми складали все сміття у пакет, який для цього взяли, та всім наказували робити теж. Зібравшись ввечері додому, я почала шукати пакет, ні в кого з рідних його не було. Кінець-кінцем мама не витримала і сказала мені: «Та викинули ми його в очерет, ми що єдині тут повинні прибирати? Всі так роблять і ми теж!».

Мене це просто добило. Сміттєві баки стоять на виході з галявини, до неї йти хвилин 5, а вони просто так викинули….Я з чоловіком повернулась, і ми почали шукати наш пакет, от лише дістати його було вже неможливо, так би ми змокли та незрозуміло чого нахапалися. Я ледь стримувала свою злість на рідних та людей навколо.

І раптом я зрозуміла, що такі люди не заслуговують на краще життя, вони самі обрали потріскані дороги, побиті ліхтарі та забруднені річки з мізерними пенсіями.

Вони не думають про те, як після них тут будуть жити інші, то чому Bлада має думати про те, як живеться їм? Це ж не влада краде у нас лампочки у під’їздах та викидає сміття біля нашого озера! Ні, не вони. Після цього я навіть чути не хочу, як наш народ скаржиться.

Люди, схаменіться і зрозумійте, що лише ви можете змінити світ навколо себе, тому якщо вас щось не влаштовує, то починайте діяти, а не скаржитися!