«Я все життя мріяв про сина, а ти не змогла мені його подарувати. Я йду до тієї, яка вагітна моїм сином!»

Ми з чоловіком прожили 20 років у щасливому шлюбі. Я довго не могла завагітніти, але все ж таки подарувала чоловікові чудову доньку. Всі ці роки ми виховували її в любові та добрі. Але щось пішло не так. Одного дня я прийшла додому та зустріла чоловіка на порозі з валізами.

– Ти куди зібрався? Ми що їдемо у відпустку? – запитала здивовано я.

Петро пояснив, що все життя мріяв про сина, а я так і не змогла йому його народити. Він зустрів іншу жінку, яка чекає від нього дитину. Він ще надіється мати сина.

Розлучення було довгим та виснажливим. Чоловік хотів відібрати у нас з дочкою квартиру, бо йому, бачте, немає куди привести свою молоду дружину. Квартиру ми відстояли, бо її я отримала у спадок від бабусі. Чоловік заспокоївся та дав нам з дочкою спокій.

Пройшло 5 років. За цей час донька закінчила школу та вступила до ВУЗу. Вона дуже хоче бути самостійною та незалежною, тому вже з третього курсу почала підробляти на різних посадах, доступних для студентів. Спочатку вона влаштувалася промоутером, на літніх канікулах працювала офіціанткою, а згодом взагалі знайшла віддалену роботу без прив’язки до часу.

Хоча вона вже мала власні кошти, але мене вона не залишала. У неї б вистачило грошей, щоб наймати квартиру, але вона була дуже ображена на батька за те, що він відмовився від неї заради сина, тому не хотіла й мене залишати саму.

Одного дня на моєму порозі знову з’явився він… Спочатку я хотіла відразу ж закрити двері, але втрималася. Чоловік мав такий нещасний вигляд. Він помітно постарів. На руках у нього був маленький хлопчик. Щойно Данилко опинився на дивані, відразу ж заснув. Доки він мирно спав, ми з Петром мали серйозну розмову на кухні за чашкою чаю.

Чоловік розповів, що мама Данилка довго лікувалася від раку, але хвороба виявилася сильнішою. Перед самою смертю вона зізналася, що хлопчик не син Петра, але він не зміг залишити хлопчика, адже дуже його полюбив.

Я пробачила чоловіка, але попередила, що більше не потерплю зради. Крім цього, він мусить вибачитись перед донькою, адже вона досі на нього ображається.

Звичайно, дочка теж пробачила батька, адже він подарував їй братика, про якого вона завжди мріяла. Ми продовжуємо жити разом так, ніби й не було розлуки між нами. Ми всі полюбили Данилка, як рідного.

Сьогодні вже я збираю валізи, адже ми всією сім’єю їдемо на море. Це наш перший відпочинок в такому складі. Ми обов’язково будемо щасливі.