Це не наша пр0блема! Хай роблять, що хочуть!

Ольга Іванівна була сама не своя від злості, коли, повернувшись з дачі, побачила, що її улюблена лавочка під під’їздом тепер стояла на дитячому майданчику, за метрів двадцять від минулого місця. Було зрозуміло, що це нові сусіди вирішили влаштовувати свої порядки, тому вона набрала номер їх квартири на домофоні.

– Доброго ранку, Алло Петрівно, ви не знаєте, де ж ділась наша лавочка?

– Знаємо, її вчора на дитячий майданчик робітники перенесли.

– Дякую вам, а чому так? Хтось дуже просив? Не ви часом?

– Так, ми, не можемо спати вночі, різні компанії п’яні на тій лавочці збираються.

– Зрозуміло, а з іншими ви сусідами хоча б радилися?

– Звісно, всі з першого та другого поверхів погодилися, що це – хороша ідея.

– Зрозуміло все з вами, до завтра!

Алла Петрівна та її чоловік жили у цьому домі лише рік, були майже літньою парою, але переїхали, бо з чоловіком трапилось горе, інсульт, і тепер він не міг підійматися на п’ятий поверх до колишньої квартири. Їхнє нове житло дуже їм подобалось, навколо багато зелені, приємні сусіди й та найзручніша лавочка під під’їздом. Вона ж не така стара й облізла, як інші, а така, ніби на ній якісь президенти мають сидіти, вишукана, зі зручною спинкою, широка.

Але були й мінуси у цієї прекрасної лавочки. Один з головних полягав у тому, що незабаром її запримітила молодь, яка влаштовувала на ній гулянки до пізньої ночі, а то й ранку. Деколи там й п’яниці щось святкували та ночували там, а що лавка ж така зручна, що майже диван!

Перший час пара намагалась змиритися з криками та піснями під вікнами, почали снодійне пити, яке лікар прописав, потім і поліцію декілька разів викликали, але нічого не допомагало, тоді Алла Петрівна прийняла важливе рішення і пішла до керівництва їхнього району з заявою, щоб перенесли цю лавочку кудись на дитячий майданчик. Через тиждень прохання було виконано.

Не встигла літня пара насолодитися нічною тишею, як зранку на вулиці знову стояли крики, Ольга Іванівна вирішила все виправити та повернути лавочку на місце, тому зібрала всіх своїх подруг, з якими вони щоранку там засідають, і перенесла на старе місце.

– Оце то так! Менш, як рік, живуть, а вже вирішили, що керувати всім можуть! Нікому ця лавочка скільки років не заважала, а тут вони приїхали та все вирішили змінювати! А нам що тепер робити?! – висловлювала незадоволення Ольга Іванівна.

Повернулась на місце лавочка. Алла Петрівна не хотіла знову терпіти нічних криків, тому звернулась до керівництва зі скаргою. Два рази ще лавочка крутилась з одного місця на інше, тоді керівництво не витримало і вирішило влаштувати опитування серед квартир, як кому краще. На жаль, ідею Алли Петрівни підтримали лише перші три поверхи, інші 7 сказали, що у них вікна в іншу сторону виходять, та інші просто не чують шуму, тому це не їхня проблема.

Але мені здається, що це неправильне рішення, тому що більшості просто все одно, може, вони не хотіли сваритися з голосною Ольгою Іванівною? А є ті, кому ця лавочка приносить справжній дискомфорт і потрібно було б для них таки щось змінити!

Що ви про це думаєте?