Я чоловіком живу вже 5 років. За увесь цей період наше подружнє життя сильно зіпсувалось. Це стало дуже помітно, коли чоловік почав аж занадто економити, причому на усьому. Я вже 3-ій рік в одних чоботях ходжу. Я розумію, що вони хороші, але мені вже набридли й не до всього пасують. Але ж ні, це розкіш.
Я чомусь завжди виконувала все, що Степан мій скаже. Спочатку, після того, як ми одружились і почали жити разом, я деколи забувала одразу вимикати світло у ванній, бо через 5-7 хвилин повинна була туди повернутися. Чоловіка це бентежило до нестями. Коли народилася наша донька, Степан навіть одягу не хотів придбати нового.
Взяли все, що необхідно, у його друзів, у яких півроку тому народився син. Йому не було важливо, чи то для дівчинки, чи для хлопчиків — відмахувався гендерною рівністю, що всі дівчата чи хлопчики однакові, однак це говорили не його принципи, а жадібність.
Здавалося, що з кожним роком його апетити в економії росли, телефон на акції, інтернет домовився пів-на-пів з сусідами, бо дорогий. Хоча він працює досить на непоганій роботі й отримує гарну зарплатню як для адміністратора. Ми жили у своїй квартирі, то до чого така економія? Я вже й не згадаю, коли щось нове собі купувала.
Я не хотіла від нього йти, бо ж донька Марічка буде рости у неповній сім’ї, але вирішила пожити окремо й взялась виховувати. Степан дзвонив мені щодня по 3 чи 5 разів, але я не брала трубки. Я собі й з подругами в ресторан пішла, й на манікюр, і збираюся на відпочинок за кордон. Степан, як бачив мої світлини у соцмережах, то тільки скаженів, а може й переживав, що вже знайшла собі когось.
Поїхала відпочивати у Болгарію на 7 днів і вирішала хоч один раз на тиждень не готувати їжу самій з дешевих продуктів, а поїсти трохи устриць та французьких жаб. Почала відвідувати фітнес-центр і потроху відновлювати форму. З чоловіком завжди була на зв’язку. Донька залишалась то в мене, то в нього. Розлучатись не квапились. Все чекаю, коли цей Степан наважиться мене на побачення запросити, ось тоді б я ще подумала.
І ось тут довгоочікуваний момент, Степан запросив мене у кафе, де ми колись вперше вечеряли разом. Я довго чекала цієї миті, але вже роздумувала, чи треба повертатися до нього. Можливо, він замовить нам по чашці кави й це максимум, на що він наважиться, щоб не витрачатися.
Однак перевірити було варто. Доньку залишили його матері. Моя свекруха, Любов Леонідівна, чудова жінка. Всі зазвичай скаржаться на матерів своїх чоловіків, а от я нею була задоволена. Вона ніколи ні в чому собі не відмовляла, мабуть, через це Степан трохи жадібний, бо мати з дитинства не вміла економити гроші, зате синок навчився.
Тут я прийшла до ресторану й аж заклякла. Переді мною наче інший чоловік. Новий костюм і букет троянд, і не дешевий, а з 35 штук. Я не могла у це повірити. Того вечора ми були немов молодята, насолоджувались одне одним, а головне – Степан не переживав ні за які кошти. Він сказав, що йому не потрібні ці накопичені гроші, якщо він не буде зі мною. Мені на думці лише одне, навіщо я чекала ці 5 років, потрібно було його провчити ще на першому році нашого подружнього життя. Тепер якщо він знову буде надмірно заощаджувати, я йому нагадаю, що буде у такому випадку.
Сподіваюсь, все піде на краще і Степан виправиться. А я пішла збирати речі з квартири подруги й вертатись назад у своє сімейне коло.
