Я дуже нещacна жінка, бо покохала безробітнoго, але дуже красивого чоловіка, і тепер не можу без нього жити. Витрачаю майже всю свою зарплату на оплату житла, їжі й комуналки, а ще абонемента фітнес-клуба для мого Віталіка й різні витрати по його потребах.
Скільки разів благала знайти роботу й почати чимось серйозним займатись, бо вже набридло тримати його на своїй шиї. А він лише обурюється і звинувачує мене, а потім каже, що піде від мене до іншої, яка оцінить його по заслузі.
Моя сім’я навіть вже слухати про нього нічого не хоче, і мої друзі ненавидять його, бо не можуть бачити, як він мене використовує. Я й сама це розумію, бо вже не раз хотіла його покинути, але щоразу знаходжу собі виправдання і сподіваюсь на краще.
Але не після вчорашньої події. Того дня мені було зле, і я повернулась завчасно додому. Телефон розрядився, тому не змогла подзвонити Віталіку, аби він придбав ліки. І тут, у себе вдома, я застала його з іншою. Я навіть не заплакала, а просто почала його виганяти з дому.
Він не схотів! Тоді я зателефонувала братові, а він в мене такий здоровий і такий лютий на цього Віталіка, що поклав би його валетом у валізу якби захотів. Він вибачився, але я цього пробачити не зможу. Я себе знаю.
І ось минув всього день без нього, і ви не повірите — мені стало так легко на душі й спокійно, що я лише думаю про одне, чому я досі так довго чекала. Людина мене просто робила нещасною, а я все терпіла. Тепер лише чекаю зарплати й цього разу витрачу її всю на себе! І так тепер буде завжди.
