«Я заплачу вам, тільки, будь ласка, не покидайте мою собаку, я вам навіть готовий паспорт залишити. Розумієте, у мене не має вибору….»

Цього вечора вона вирішила, що хоче прогулятися таким красивим містом, але коли хтось вчепився за край її пальта, дівчина раптом сильно пошкодувала, що не сіла на таксі у такій пізній годині. Парк, поруч ні людини, але хтось біля неї таки стоїть…. Чому ж ця дурепа просто не взяла таксі?

Вона повільно повернулась й поруч з нею стояла велика собака, що за зростом була з половину тендітної дівчини.

Аліна завжди боялась собак, а такі великі викликали у неї паніку, тому не дивно, що, коли вона побачила її у пустому парку, знепритомніла.

Прокидалась вона від власного шепоту: «Мамо, будь ласка, врятуй, мамо!» і від відчуття чогось теплого на обличчі. Виявилось, що це її так мило облизувала та величезна собака. Акуратно й з ніжністю, як мама своє дитинча.

Коли собака помітила, що дівчина прийшла до тями, то почала знову її тягнути за пальто та принесла у зубах рукавицю, що випала з кишені. Дівчина вдячно поглянула на собаку й забрала рукавицю. Вона все ще боялась її та намагалась цього не показувати. В один момент її здалось, що собака до неї надто добра, мов думає, що вона її господарка, тоді дівчина промовила: «Можливо, ти свого господаря загубив Чи він тебе? Хоча, тебе важко було б не помітити. А від мене то ти чого хочеш, здорованю?».

Дівчина обпершись на руки спробувала піднятися і ледь не впала, але собака підтримував її за рукав та не дав цього зробити. З другої спроби дівчина підвелась на ноги й помітила, що собака й далі починає наполягати на своєму та тягнути дівчину за рукав до лісу.

Вона знову вирушила йти, але пес не хотів її відпускати й почав перегороджувати дорогу.

– Та чого ж ти від мене хочеш? Я не маю часу з тобою гратися! Ніч надворі, мені додому потрібно!

Але пес на всі її вмовляння не вівся й далі продовжував тягнути її за рукав, або перегороджувати дорогу, тоді дівчина помітила, що неподалік прогулювався дідусь з маленьким песиком й покликала його. Коли він обернувся, тоді тільки вона зрозуміла, яку помилку зробила, адже поруч з нею стояв велетенський пес…

На диво, дідусь не злякався великого пса й спокійно підійшов зі своїм цуценям. Собаки перенюхалися та стояли смирно й слухали розмову двох людей.

– Пані, з вами щось сталось? Чи з собакою?

– Ні, нічого не сталось. Просто ця собака не моя, а вона до мене причепилась й не відпускає, постійно тягне мене до лісу.

– У цієї собаки хороший та розумний господар, бо вона не кидається на побратимів і з людьми чемна, тому я не розумію, як він тут опинився. Ну ж, здорованю, розкажи нам, що трапилось? – цього разу він взяв за рукав дідуся й почав вести його до лісу.

– От, ну ви тільки погляньте, він напевно гратися хоче!

– Ох, навряд, пані, для цього вас би собака не тягнула у ліс. Нам потрібно піти з ним. – сказав дідусь та рушив за собакою. Дівчина поспішила за ним.

– Зачекайте, я з вами піду – крикнула Аліна й наздогнала дідуся з двома собаками.

Йшли вони хвилин 10. Тепер собака не тягнув дідуся за рукав, а йшов попереду, вказуючи дорогу, а тоді вибіг на метрів сто вперед і почав голосно гавкотіти.

Коли вони підходили до того місця, то побачили, що на траві лежить непритомний чоловік, Аліна опустилась до нього, почала шукати пульс та одночасно викликати швидку допомогу.

«Миколо, приїжджай, тут на виході з парку, нижче до лісу, людина непритомна, терміново, рахунок на хвилини йде!»

Через п’ять хвилин хворого вже вантажили у машину швидкої допомоги її колеги, його привели у себе і єдине, що він промовив було: «Я заплачу вам, тільки, будь ласка, не покидайте мою собаку, я вам навіть готовий паспорт залишити. Розумієте, у мене не має вибору….»

– Ви головне одужайте, а ми приглянемо! – крикнув весело дідусь і коли двері зачинилися, він повернувся до Аліни й промовив – Дитинко, може ти його забереш? Бо у мене дома ще два коти, а з моєю мізерною пенсією не потягну я такого здорованя!

У той момент дівчина дивилась уважно на вологі очі собаки («Невже він паче? Собаки вміють плакати?»), який підняв голову вгору й дивився на неї.

Чоловік залишив її ключі від квартири та назвав адресу, туди й дівчина з псом відправилися. У зовсім чужий район, до чужої квартири. Схоже, у цій квартирі жив тільки чоловік та собака, вона кинула собаці їсти й прилягла, щоб відпочити та не помітила, як заснула.

Прокинулась вона знову ж від тих ніжних облизувань собаки.

– Ти хочеш їсти чи гуляти? – запитала дівчина у собаки. Він двічі гавкнув і тоді до неї зателефонувала мама.

Вона її повільно розповіла всю історію, а мама не припиняла дивуватися: «Але ж як? Хіба ти не боялась собак? Все точно добре?».

Після мами її зателефонував дідусь, з яким вони вчора познайомилися, то вона його запросила до своєї мами додому, куди вони з собакою після сніданку та прогулянки, також відправилися.

Сиділи троє на мило розмовляли, поки собака спав у ногах Аліни, а коли дівчина з собакою вирушили до їхнього господаря у лікарню, то дідусь залишився, щоб допомогти її мамі, щось там поремонтувати.

У лікарні сказали, що чоловік завтра передзвонить, бо він ще погано себе почуває. Вони з собакою одночасно кивнули й відправилися додому.

Наступного дня до Аліни зателефонував незнайомий номер: «Доброго дня, я чоловік, якого ви врятували і який вам за це дуже вдячний! У мене на роботі великі проблеми, тому я й ходив останні дні на межі нервового зриву і в останній момент відчув, що не витримую та сказав собаці бігти рятувати мене. Як він? Ще не набриднув вам?

– Ох, та ні, що ви, тільки за вами дуже сумує, а так він хороший та вихований пес.

З виписки чоловіка зустрічала дівчина, її мама, пес та дідусь. Двоє старших постійно мило шепотілися, але дівчині було не до цього, бо вона обмінювалася думками з чоловіком про собаку, який не міг припинити радіти одужанню господаря.

Вдома їх уже чекав красивий стіл, який приготувала дівчина з мамою. Складалось враження, що вони знають один одного не перший рік, так мило й затишно було у них вдома.

Як вам ця історія?