Мене звуть Віра. Мені 38 років. Моїй доньці Уляні майже дев’ятнадцять. Я виховувала її сама. Її батько зaлuшив нас щойно дізнався про мою вагітність.
Все життя я присвятила доньці. Оскільки народила Уляну до двадцяти років і встигала ще й доглядати за собою, незнайомці вважали нас сестричками. Ми також були й по духу близькі з донькою.
Та згодом донька почала віддалятися від мене. Вона вступила до університету і почала доросле життя. У неї з’явилися нові інтереси. Навіть спілкуватися рідше з нею почали. Я, звичайно, до цього не звикла. Тому почувала себе самотньою, адже на цьому світі, крім доньки, у мене нікого більше не було.
Рік тому Уляна привела до мене свого хлопця. Вона дуже хотіла, щоб я з ним познайомилася і оцінила її вибір. Макар мені сподобався. Він був добрим, щедрим та розумним. Хлопець сподобався мені відразу, і я вважала, що він гідний кандидат у чоловіки для моєї дочки.
Уляна і Макар зустрічалися. А я також вирішила налагодити своє особисте життя. Ходила на фітнес, взялася за здорове харчування, придбала нові та модні речі. Також я відвідувала салони краси та басейн. Почала частіше виходити на дівич-вечори зі своїми подругами.
Одного разу до мене прибігла Уляна зі своїми речами. Вона сказала, що серйозно посварилася з Макаром і не хоче його зараз бачити. Тому донька залишилася ночувати у мене.
Наступного дня прийшов Макар. Уляна не відповідала на його дзвінки, і він прийшов поговорити з нею до нас. Та Уляни вдома не було. Вона пішла до подруги і сказала, що залишиться ночувати у неї.
Я, звичайно, запросила Макара зайти та пригостила його чаєм. Ми довго сиділи на кухні і обговорювали їхні з Уляною стосунки, перейшли на вино. А потім… Навіть не знаю, як так сталося, але почали цілуватися. Схаменулася я аж тоді, коли опинилася у ліжку з Макаром. Я була шокована. З Макаром більше нічого обговорювати не стали. Він просто одягнувся і пішов.
Згодом я збагнула, що закохалася у хлопця моєї доньки. Але Макар помирився з Уляною, і ми обоє робили вигляд, що між нами ніколи нічого не було.
Та через місяць я почала відчувати, що мене часто нудить зранку. Я пішла на консультацію до лікаря. І дізналася, що вагітна. Я носила під серцем дитину Макара.
Звичайно, аборт би був найправильнішим варіантом розв’язки цієї проблеми. Але я не могла так вчинити. Я вирішила народжувати дитину. Мені довелося збрехати Уляні про те, що у мене був роман з одним чоловіком. Звістка про мою вагітність взагалі її шокувала. Ні я, ні Макар не наважилися зізнатися в тому, що трапилося між нами.
Через деякий час Уляна повідомила, що вони з Макаром збираються одружитися. Щоб не псувати життя своєї доньки, я розірвала будь-які зв’язки з її нареченим. Намагалася не бачитися з ним взагалі, уникала його. Я досі кохала його і хотіла швидше загасити у своїй душі ці нестримні почуття. Не хотіла робити дочці боляче.
Але якось Макар прийшов до мене. Я виставляла його за двері, та він не пішов. Навпаки, пригорнув мене до себе. Кохання розгорілося з новою силою. Наші стосунки відновилися.
Зараз я у пологовому будинку. Лежу на збереженні. Надходить термін очікуваних пологів. А я боюсь… Я дуже боюсь, що Уляна зрозуміє щось, якщо немовля буде схожим на Макара. Що я їй тоді скажу?
Знаю, що більшість людей засудять мене за мій вчинок. Але час назад вже не повернути. Я не можу змусити себе розлюбити нареченого моєї доньки.
