ЖИТТЯ

Я завжди довіряла своєму синові і нe oчiкyвaлa від нього такої пiдл0cтi. Як же мені далі жити?

Ніколи не знаєш, як саме складеться твоє життя – ти будуєш плани, а воно готує тобі сюрпризи і не завжди пpиємнi. Одним з таких стала cмepmь мого чоловіка. На той час нашому синові Максиму було 10 років. Чоловік працював на заводі, а я була вчителькою математики. Зрозуміло, що після того, як чоловіка нe стaлo, нам було дуже тяжкo і морально, і матеріально. Адже вaжкo прожити на зарплату вчительки. Тому я багато в чому собі вiдмoвлялa, щоб Максим мав все необхідне.

Добре, що ще за його життя ми купили собі квартиру. Дякувати батькам, які допомогли нам з грошима. Після того, як ми лишились з Максимом самі, я планувала оформити дарчу на квартиру, щоб вона лишилась синові.

pikist.com

Максим підростав, дорослішав. Старався допомагати мені, чим міг. Я почала давати йому кишенькові гроші: чим дорослішим він ставав, тим більшу суму отримував. На випускний купили йому шикарний костюм і взуття. Я ніколи нічого для нього не шкодувала.

Реклама

Він завжди мріяв стати лікарем, а навчання в медичному університеті коштує дорого. На той момент я працювала не лише в школі, а була репетитором і приймала дітей вдома. А також займалась підготовкою дітей до вступних іспитів до ВУЗу. Словом, назбирали необхідну суму, і Максим вступив до кращого університету.

Навчався він добре. Став рідше приїздити до мене, спілкувались переважно по телефону. Я розуміла, що медицина – важка наука, і просто раділа його успіхам. Але він постійно просив мене переписати квартиру на нього, раптом зі мною щось станеться.

Я багато працювала, і тому, зрозуміло, часто була дуже виснажена. Через це останнім часом часто хворіла. Але помирати я не збиралась, тому не спішила переписувати квартиру на сина, а продовжувала збирати гроші на оформлення дарчої.

Максим був дуже наполегливий в питанні квартири. Тому не назбиравши необхідної суми, я все-таки переписала квартиру на нього. Наступні кілька місяців я жила вже у квартирі сина. Та якось неочікувано, без попередження, повернувся Максим. Та був він не сам. Виявляється, рік тому він одружився і тепер планує жити у своїй квартирі, а мене попросив її звільнити.

Я була розгублена і до останнього сподівалась, що син жартує. Але Максим був серйозним, як ніколи, і лише квапив мене швидше збирати речі. Я не стримувала сліз і намагалась зрозуміти, чому він так вчинив зі мною. Як можна так поводитись з найріднішою людиною? Але його це не розчулило. Я мовчки зібрала речі й пішла просто на вулицю.

Мені не було куди йти. Оскільки в мене були накопичені гроші, я вирішила зняти собі кімнату. Пощастило, що цю ніч я провела вже на новому місці. Але довелось обмежувати себе в деяких речах, щоб могла пожити тут ще кілька місяців. З часом довелось закласти в ломбард всі коштовності, які подарував мені чоловік. Та все скінчилось тим, що я таки опинилась на вулиці. Їжу або у сміттєвих баках шукала, або добрі люди пригощали, чим могли.

З часом в мене почали опускатись руки. Я не могла пробачити синові той його вчинок. Почала втрачати бажання жити. Та якось мене пригостила їжею одна дівчинка. А потім наші зустрічі ставали регулярними. Вона приносила мені їжу і розмовляла зі мною, ставила мені різні питання. Коли я розповіла Лізі свою історію, вона пообіцяла чимось мені допомогти.

Мені було приємно, що хоч комусь не байдуже моє життя. Наступного дня Ліза прийшла до мене зі своїми батьками, які запропонували мені пожити в них. Мені було незручно погоджуватись. Але вони довго наполягали, і я погодилась.

Я зразу зрозуміла, що це добрі люди. Славік та Катя прийняли мене, привели в нормальний вигляд, нагодувати та дали дах над головою. Сказали, що коли Ліза розповіла їм про мене, вони захотіли допомогти й не могли залишити людину в біді.

frutonyanya.ru

В мене знову з’явилось бажання жити. На знак вдячності за їхню доброту я старалась допомагати їм, чим могла: готувала їм, прибирала у квартирі та займалась уроками з Лізою.

Одного дня Катя запропонувала мені переїхати в село до її батька. Там була вакансія в школі, та і батькові допомагала б по господарству. Я довго не думала і погодилась. Хто ж міг подумати, що там я знайду кохання і улюблену роботу.

З сином я більше не бачилась і не спілкувалась. Адже він не шукав мене, отже, було байдуже. Спочатку мені його не вистачало. А потім я зрозуміла, що знайшла родину, в якій мене люблять і цінують.

Реклама

Також цiкаво:

Close