Я рішуче відмовився передавати будинок моїй сестрі Лізі та її сину. Натомість я прийняв рішення заповідати будинок своїй падчерці Софії, яка була опорою у моєму житті. Хоча всі мої родичі намагаються мене переконати. Дозвольте мені поділитися своїм баченням цього питання.
Мене звати Михайло, я шести десяти п’яти -річний чоловік, я раніше був одружений, але не мав біологічних дітей від моєї колишньої дружини. Після восьми років шлюбу ми вирішили розлучитися, і зрештою вона знову вийшла заміж, створивши нову сім’ю. Однак сама я ніколи не прагнув одружитися повторно.
Ліза, моя сестра, та її син Вадим були частиною моєї родини. Коли наших батьків не стало, вони залишили нам чотирьох кімнатну квартиру, яку ми вирішили продати. На виручені кошти Ліза придбала двокімнатну квартиру, а я собі власний заміський будинок.
Десять років тому я зустрів чудову жінку на ім’я Олена, яка прийшла працювати на наше підприємство. Ми часто спілкувалися, між нами виник зв’язок, і наша любов один до одного з часом ставала міцнішою. Згодом ми вирішили жити разом і згодом одружилися.
Коли Ліза дізналася про наші стосунки, вона розлютилася і наполягла на тому, щоб я не приписував Олену у себе. Я був здивований зухвалими вимогами Лізи. За все моє життя моя сестра та племінник ніколи не пропонували суттєвої підтримки чи допомоги, особливо у важкі часи. Їхня відсутність під час моєї важкої хвороби та безробіття змусила мене засумніватися в їхній вірності. Тим часом Олена разом зі своєю донькою будучи мені тоді ще просто друзями, надали непохитну підтримку, коли мені це було найбільше потрібно. Тепер сестра чекала, що я віддам їй будинок, бо у мене не було біологічних дітей.
Ми з Оленою обговорили наші плани на майбутнє і вирішили, що вона залишить свою квартиру донці, а сама переїде жити до мене. Падчерця Софія зіткнулася з численними труднощами. Вона сильна та стійка жінка, яка після розлучення сама виховує сина. Цілеспрямованість і наполеглива праця Софії приносить свої плоди. Вона ніколи не чекає, поки хтось щось дасть.
Нещодавно у моєї сестри був ювілей, п’ятдесят п’ять років. І от за столом вона неначе жартома сказала, що чекала від мене в подарунок дарчу на будинок. Я ж сказав, що маю доньку та онука, тому будинок в майбутньому буде їхнім. А сестра може приходити до мене на чай.
Реакція сестри була образливою та зневажливою. Ліза дуже в некрасивій, та навіть грубій формі висловилася про мою дружину та її доньку. Ми одразу з Оленою пішли зі свята. Після того інциденту ми не підтримуємо зв’язок, і відверто кажучи, це було правильне рішення.
Я маю намір піти до нотаріуса, щоб скласти заповіт, у якому офіційно було сказано про намір залишити будинок Софії. Олена була постійним джерелом підтримки у складні часи, даючи непохитну любов і турботу, коли я цього потребував найбільше. Тому я вирішив віддячити її доньку.