Я зрозуміла, що даремн0 прожила своє життя

У своїх батьків я була середньою дочкою. Ми мешкали в селі. Наш старший брат 3агинув, коли був у армії. Прислали лише короткий лист, що стався нeщacний вuпадок під час навчань. Старша сестра навчалася на бухгалтера й згодом вийшла заміж за вiйськoвoго. Вони одразу ж переїхали до міста. Менша сестра також поїхала на навчання до міста й там залишилася. А мене батьки не хотіли відпускати від себе. Завжди говорили, що буде кому на старості подати води. Чоловіка я знайшла також з села. Навіть коли народилися власні діти, то батьки не припиняли мене контролювати.

Коли чоловік отримав квартиру в нашому районному центрі, то розгорівся справжній скандал. Батьки не хотіли, щоб ми переїжджали від них. Навіть називали нас невдячними за те, що ми в них мешкали. Але ми все ж таки переїхали. Дітям потрібно було дати нормальну освіту, влаштувати у житті. Щоб помиритися з мамою та татом, мені доводилося кожні вихідні їздити до них та допомагати по господарству. Мені навіть здавалося, що я потрібна їм як наймичка. Коли приїжджали мої сестри, то вони геть нічого не робили. Не мали поняття про те, що потрібно піти в город. А батьки тільки те й робили, що догоджали їм, як тільки могли. Завжди накривали великий стіл та запрошували гостей. Мене ж ніколи так не зустрічали. Інколи навіть збували привітати з днем народження.

Я, звісно ж, люблю своїх батьків. Коли вони вже стали старенькими, ми з чоловіком забрали їх до себе у місто. Хоч і довелося жити кілька тижнів у квартирі наче у фронтовій зоні. Старенькі не хотіли полишати свій будинок. Постійно повторювали лише одне: «Дайте п0мерти вдома». Ледь не силою забрали їх до себе. Я одна доглядала їх до самої смерті.

Нещодавно зустрілися з сестрами. За багато років вперше вдалося з’їхатися всім разом. Сестри показували фотографії з відпочинку, як старша їздила до Європи, молодша відпочивала на курорті. В той момент мені так стало недобре. Я усвідомила, що за своє життя, окрім роботи та будинку, нічого не бачила. З’явилася навіть якась образа на батьків, що вони мене так тримали біля себе, що я пропустила власне життя.

Зараз мені вже майже шістдесят. Я не перестаю повторювати свої дітям та вже й онукам, щоб вони не жаліли грошей та часу для відпочинку та подорожей.