ЖИТТЯ

Я зустріла принца, я так думала!

З Максимом, я почала жити вже давно. Переїхала до нього у квартиру. Житло в нього було хороше, велика площа та гарний ремонт. Він гарно заробляв, мав престижну роботу і новомодну машину. Мав дуже гарну зовнішність, темне волосся і карі очі, які, як мені здавалося дивилися на мене з любов’ю. Мені заздрили всі подруги, що я змогла підкорити серце такого красеня, враховуючи те, що я була старшою нього на 4 роки, в мене вже була дитина, хлопчик, 4 рочки, звати Сергійко, який теж переїхав жити до Максима. Все в нас було добре, і за тим всім щастям, я не помічала, що мій красень-хлопець не дуже любить мого сина і ставиться до нього зверхньо. Це все я помітила з часом.

Одного разу, прийшовши з роботи, не встигла я зайти у квартиру, як Максим, сидячи на дивані, граючи в якусь гру чи дивлячись телевізор, каже мені:

– Ань, що ти там? Як справи? Можливо ввечері підемо десь в клуб чи ресторан? Тільки дитину завези батькам, щоб не заважала.

Реклама

В цей час вибіг мій син, який був дуже радий мене бачити.
– Мама прийшла, я скучив! – Сергійко, відразу почав мене обіймати.

Я запитала, чи вони поїли та як в них пройшов день. Сергійко сказав, що їв йогурт, що залишився з вчорашнього дня. Зайшовши до кухні, я побачила гору посуду, і обгортки від якихось напів фабрикатів. Я кипіла від злості, як можна не нагодувати дитину.
Зайшовши в кімнату, де сидів Максим, я розпочала розмову.

– Макс, я ж просила, щоб ти сходив в магазин і купив поїсти. Тим більше ти сьогодні отримав заробітну плату. – Відповідь мене здивувала.

depositphotos.com

– Я ходив у магазин і купив їсти, м’ясо в морозильній камері разом з напів фабрикатами. Я зварив собі поїсти. Чому ти накинулася на мене?

Я ледве стримувала себе, щоб не підвищувати голос.

– А йогурти, сирки, сік, фрукти та овочі ти купив? Що має їсти Сергій? Напів фабрикати? Це ж дитина.

Я знала, що щось може піти не так, бо як Максим дізнався, що у мене є дитина, він був не у захваті, але я не звертала на це уваги, бо полюбила його, та ще й він підходив під усі мої параметри майбутнього чоловіка. Мене б мало насторожити те, що він не хотів знайомитися з моїми батьками, пояснюючи це тим, що досить того, що він дозволив мені переїхати до нього зі своєю дитиною.

І тут вперше за весь час спільного життя я почала сварку, схожу на скандал:

“Ти просто не розумієш мене, у тебе немає своїх дітей. Їм потрібне хороше збалансоване харчування. Ти ж був у магазині, чому ти не купив щось для Сергійка? Можливо, ти знову сходиш в магазин? Я напишу тобі список, що потрібно для дитини, ти звикнеш. Бо я забігла в магазин взяла тільки бананів, бо думала, що ти накупляв всього!”

Сергійко був ідеальною дитиною. Тихий, невибагливий, не любив тривожити дорослих, тому почувши це все пішов до себе в кімнату, напевно, малює або складає конструктор, він це дуже любив.

Я вирішила вийти з кімнати, але Макс мене зупинив.

– Послухай мене, ти чому тут істерики влаштовуєш? Як ти сюди переїжджала, ми домовилися, що ніяких скандалів?

– Які сцени? Я всього лише попросила купити дитині їсти, що тут поганого?

– Ні, постривай, я купив їсти для нас.

– А як же Сергій? Ти думаєш він не хоче їсти?- відповіла я.

– Тепер послухай мене, — говорить Максим, — якщо він хоче їсти, то ти йому і купляй. Вибач, але я не повинен годувати чужу дитину. Він мені хто? Ще, можливо, хай татом мене називає? Чи давай, я буду купляти йому одяг і іграшки, в школу чи садочок його відводити? Я йому не батько, його батько тебе кинув, він не цікавиться дитиною, аліментів не платить, а я маю утримувати, гроші давати? Я на дитину не дам ні копійки. Для тебе мені нічого не жаль, хочеш підемо сукню нову купимо чи сумочку, але тобі, а не твоїй дитині.

Я була шокована. Я відмовлялася вірити в те що почула.

– Якщо ти любиш мене, ти повинен любити мою дитину, – крізь сльози випалила я.

– Давай ти залишиш дитину на батьків. Хай вони його виховують. Твоя мама не працює, сидить вдома. А так буде виховувати своє внуча, а ти спокійно зможеш жити зі мною. Будиш їм давати гроші на виховання та утримання Сергійка, зрозуміло, що свої.

– Віддати? Ти вважаєш, що він щеня? Що ти говориш? Ти взагалі при своєму розумі?

– Говорили мені друзі, що нащо ти мені потрібна. Подивися на себе! Ти одиначка, не першої свіжості, та ще й з причепом. Кому ти потрібна? Ти нічого не вартуєш. Я собі ще сто таких знайду. Думаєш, я не знаю, чому ти живеш зі мною? Через гроші, в мене хороша, стабільна робота. Я маю квартиру. Ти б жила зі мною в гуртожитку, якби я їздив на дешевій машині, мав непривабливу зовнішність? А зараз, ти хочеш, щоб я був татом чужій дитині. Ні, не дочекаєшся! – сказавши це все Максим відвернувся на екран телевізора.

Я не пам’ятаю, як вийшла з тієї кімнати. Вся в сльозах, я збирала речі. Через деякий час ми вийшли з квартири зі своїми речами. Під’їхало таксі, вийшов водій, повненький, але зі щасливим виразом обличчя. Швиденько повантажив усі речі у багажник. Посадив Сергійка у дитяче крісло.

– Дівчино, можна я вашому хлопчикові дам цукерку? – запитав таксист.

– Ні, не треба.

– А можливо сік, дуже смачний, вишневий?

– Ви що всім свої клієнтам сік і цукерки даєте? Благодійныстю займаєтеся? – різко відповіла я.

– Ваша дитина ледь стримує сльози, я хочу підбадьорити. В мене закінчується зміна, я відразу додому. Сік і цукерки з села бабуся передала моїй дочці, балує її. Тому я вирішив вам запропонувати. Це ж діти, вони завжди хочуть чогось смачненького, — посміхнувся таксист.

Сергійко дивився мені в очі, вичікуючи коли я скажу, що можна.

Я дозволила взяти гостинця, подякувавши водію.

Таксист дістав шоколадку, яблука та сік. Дав моєму Сергійкові в руки. На що я відповіла:

– Навіщо так багато?

– Тут цілий пакет. То бабця моїй Оленці передала. Вона у мене вже доросла, допомагає мені. Борщ вміє варити, салати сама робить. Вчиться дуже добре. Маємо ми ще котика, то вона за ним доглядає.

– Вашій дружині пощастило з таким чоловіком і донькою, — щиро посміхнулася я.

– Немає в нас мами. Все сталося дуже раптово, Оленці 3 роки було, — сумно відповів водій.

– Вибачте, — я почервоніла. — Зустрінете ще своє щастя.

– Я так не думаю. Зараз дівчатам потрібні красиві, щоб грошей мав багато. Ніхто не захоче бути зі мною. Тим більше у мене дочка є, я заради неї живу. Ще потрібно заїхати альбом купити, малює моя Оленка дуже гарно.

Приїхавши до будинку батьків, таксист допоміг з речами.

– Не переживайте, ви дуже гарна жінка. Знайдете своє щастя ще.

Таксист поїхав.

Батьки нічого не питаючи, допомогли з речами. Я закрилася у своїй кімнаті, плакала. Прийшла смс:

– Коли перестанеш ображатися, повертайся, але на моїх умовах, — написав Максим.

Я відразу занесла його в чорний список і проплакала всю ніч.

На наступний день я вирішила поговорити з мамою.

– Аню, він собі нехай як хоче, так і живе, це його справа. Але те, як він ставиться до твоєї дитини… з такою людиною жити не можна. Наш Сергій золота дитина, він не може заважати. Якщо хочеш, то можеш іти до нього, але дитину залиш нам. Бо хороший чоловік має вас обох любити. Дитина – не багаж. Це маленька людина, надія та опора. А те що він красень, це не важливо, не з красою тобі жити, а з людиною, — сказала мама, поцілувавши мене в чоло, і пішла на кухню до Сергійка.

Пройшов час, ми з сином пішли за покупками. Виходячи з магазину з купою пакетів, я відчула, що хтось постукав мене по плечі. Повернулася, а це той самий таксист з маленькою красунею з ямочками на щічках та кучерявим сніжно білим волоссям, зовсім не схожа на свого батька.

– Доброго дня, ви теж за покупками, – ніжно посміхнувся до мене таксист.

– Так, гуляли. Хотіли Сергійка купити новий набір Лего, але не знайшли.

– Тьотя, я знаю де такий є, ми з татом купляли мені нову барбі, і я там бачила, — сказала до мене світловолоса дівчинка.

– Оленка, вони самі знають, де їм краще купувати, — похмуро відповів таксист.

– Ану красуне, скажи, куди потрібно іти? – посміхнулася я.

– Нам потрібно їхати, тато нас завезе.

Ми всі разом пішли до машини, таксиста, по дорозі ми всі познайомилися. Тепер я знаю, що таксиста звати Олексій. По дорозі Оленка розказала, що вони їдуть сьогодні до бабці в село. Будуть жарити шашлик і зефір. Запросили нас теж. Ось так і почалася наша історія.

Ми одружилися через пів року. Олексій обожнює мого Сергійка і ставиться до нього, як до рідного сина. У всьому мені допомагає. Відчуваю себе королевою. Багато працює, все для сім’ї. Оленка називає мене мамою. Ось тепер, я дійсно можу сказати, що знайшла принца. Я щаслива жінка.

Реклама

Також цiкаво:

Close