Я зустрілася з старою шкільною подругою, проте зовсім не очікувала, що вона настільки сильно змінилася…

З дитячого садочку я дружила з однією дівчиною. Звуть її Настя. Ми дружили, можна навіть сказати, з ясел.

Ми були з нею впевнені, що все життя ми будемо разом і ніколи не розірвемо нашу дружбу.

В школі ми сиділи за однією партою, завжди і всюди були разом. Навіть вчителі ніколи не могли нас пересадити. Ми завжди влаштовували істерики або бойкоти і в кінці-кінців нас залишали разом.

Настя завжди мені з навчанням допомагала, була сильною. Тому частенько ми проводили цілі дні разом, якщо не в мене дома, то в неї. Наші мами вже звикли, що ми дружимо, і самі з часом подружилися, тому відпускали нас одну до одної навіть на ночівлю.

Хоча Настя й допомагала мені з навчанням, проте мені все одно було важко з ним. Тому я пішла після дев’ятого класу в училище, а Настя залишилася до одинадцятого класу та потім вступила до вишу.

Перший час ми ще якось старалися підтримувати зв’язок, але згодом ми все таки перестали спілкуватися та кожна пішла своєю дорогою.

Я закінчила училище і влаштувалася на роботу. Потім вийшла заміж та народила дітей. Заповнила всі галочки в цьому житті, так сказати. А нещодавно мої колишні однокласники вирішили організувати зустріч випускників. Зібралися, правда, не всі, але все одно було цікаво глянути на те, хто чим живе.

Насті на зустрічі не було. Ми всі згадували, які смішні ситуації я з Настею створювала, коли ми ходили в школу, і як цікаво дізнатися, де вона зараз і як живе.

Я вже дуже давно не чула нічого про Настю. І, піддавшись всім цим ностальгічним спогадам, вирішила знайти стару найкращу подругу. Мої пошуки були плідними. Як тільки я знайшла Настю та написала їй – вона одразу відповіла мені. Наступні декілька тижнів ми з нею щодня переписувалися.

Вона багато розповідала про себе та цікавилася, як склалося моє життя. Виявилося, що Настя вже п’ятнадцять років живе в Італії. Туди переїхала до майбутнього чоловіка ще замолоду. Тепер я дуже захотіла побачити стару подругу через стільки років. А Настя казала, що вже дуже скучила за Україною.

Коли Настя прийшла до мене додому по приїзду в Україну – я зрозуміла, що це взагалі не та людина, з якою я колись дружила. Але що зробиш, стільки років пройшло, всі люди за цей час змінюються.

Проте зміна була в гіршу сторону. В перші дві години перебування в моїй квартирі (я запросила її до себе пожити, поки вона в Україні) Настя встигла посваритися з моїми сусідами, з якими я дуже не хотіла псувати стосунки.

Теперішня Настя була прямолінійною, грубою та в деякій мірі нахабною. За цей час її світогляд дуже змінився, і вона просто почала з часом у розмовах принижувати Україну та підносити прямо в небеса Італію. Мовляв, там все прекрасно, а тут все погано.

Коли ми прийшли в кафе, то вона влаштувала скандал та відмовилася платити, адже страва, яку їй принесли, їй, бачте, не сподобалася. Я хотіла під землю провалитися від сорому.

Я звикла, що Настя – вихована, чемна, акуратна та приємна дівчина. Бо саме такою вона була всі ці роки, коли ми з нею дружили. Хоча я не очікувала, що вона залишиться такою і через п’ятнадцять років, проте все таки було дуже дивно та незвично.

Вже на другий день її перебування в моїй квартирі мені захотілося, щоб вона вже поскоріш  поїхала назад.

Час дуже сильно міняє людей та їх світогляд. Я вважала Настю одною людиною, а вона виявилася зовсім іншою. Але моє уявлення про неї – це лише моє уявлення. Вона ж змінилася і стала тим, ким стала.