Ми зустрічалися біля року, а потім мені зайшов якийсь бзік. То я хотів зробити дитину своїй дівчині, хоча і одружуватися не планував. Та й навіть не уточнив у неї чи вона цього хоче.
А потім, одного дня я взагалі на неї зірвався, вukpuч@вcя, n00бu3в@в і вurн@в з дому. А потім ще і заблокував її і в соцмережах, і навіть номер телефону.
Через рік почав дуже шкодувати і зрозумів те, як я погано вчинив. Хотів вибачитися. Телефонував, але вона не відповідала. Приходив до тієї квартири, яку Олеся орендувала, але вона там давно вже не жила.
Через чотири роки я йшов через парк. Я був самотній, все ніяк не міг почати нові стосунки. Мене мучала совість за те, що я так поступив з Олесею.
В середині парку я побачив Олесю. Вона йшла мені на зустріч з маленьким хлопчиком. Я впізнав її ще з далеку. А дитина бігла спереді і весело кричала:
– Татку, татку, ми тут.
Мені навіть здалося дивнив, бо він біг прямісінько до мене. Я почав махати рукою Олесі і сказав привіт. Вони обоє зупинилися. Виявилося, що це її син і йому недавно минуло три роки.
Хлопчик знову крикнув: – Тату!
По мені пробігся легкий морозець. Я розумів, що це мій син. І запитав в Олесі це. Вона лише посміхнулася і змовчала.
Заду мене підійшов чоловік і хлопчик кинувся йому на руки. Ось кого він кликав татом, але ж його рідний тато – я. Ми як дві краплі води схожі.
