Я, звичайно, дуже любила своїх батьків. Але ще більше я любила своїх власних дітей, тому думала про них. Я зателефонувала батькам і повідомила, що не зможу їх забрати, хоча сильно їх люблю й скучаю

Закінчивши навчання в школі, я вирішила поїхати на заробітки. Грошей на навчання в університеті в батьків не було, а тому довелося самостійно шукати спосіб, як виживати. Мріяла, зароблю грошей, повернуся на Батьківщину, придбаю маленьку квартирку на околиці міста. Але життя «закрутило» зовсім по-іншому.

У Польщі через пів року після важкої праці я познайомилася з чудовим хлопцем, який згодом покликав мене заміж. Він працював на хорошій роботі, добре заробляв, тому мені працювати далі не довелося. Через два роки з’явилася перша донечка, ще згодом друга.

Та з появою діток витрати значно збільшилися, і грошей стало катастрофічно не вистачати: то діти хворіли, то я відновлювалася після пологів, то витрати на одяг, молочні суміші, прогулянки. Життя значно змінило свої яскраві барви.

Через множинність проблем і подій, ми ніяк не мали змоги поїхати до моїх батьків, на мою маленьку Батьківщину. Вони ображалися і тужили. Кожна телефонна розмова закінчувалася сваркою, адже хотіли познайомитися з зятем-іноземцем та побачити онуків.

Я довго думала і вирішила запропонувати чоловіку забрати батьків жити до себе. Навіть встигла зателефонувати й пообіцяти їм, цим самим їх потішити. Звичайно, квартира у нас була не дуже велика, але одна кімната пустувала, і я вирішила, що це буде найкращий вихід із ситуації.

Але після розмови я поглянула на нього зовсім іншими очима. Він був категорично проти цієї затії, пояснюючи це тим, що не зможе забезпечити життя такої великої родини. Батьки, звичайно, отримували не погану пенсію, адже в свій час займали хороші посади. Та це не стало переконливим аргументом для чоловіка. Я не змогла підібрати відповідних слів. Але почула страшні слова в свою адресу:

  • Ти сама бідна як церковна миша, я тебе взяв голу й босу, привів у свій дім, привчив до розкошів. А тепер ти ще й батьків хочеш посадити на мою шию. Такого не буде. Або все залишиться так, як є, або збирай речі й повертайся додому. Діти залишаться зі мною!

Звичайно, я дуже любила своїх батьків. Але ще більше я любила своїх власних дітей, тому думала про них. Я зателефонувала батькам і повідомила, що не зможу їх забрати, хоча сильно їх люблю й скучаю. Розповіла все як є, в надії, що зрозуміють. Важко було зробити такий вибір, але серце підказувало, що я роблю правильно.

Напевно, я погана дочка, але на той момент я не змогла діяти інакше. Мої діти були ще зовсім маленькими, потребували материнського й батьківського тепла. І я не могла цього в них забрати. Тим більше сама в житті так і нічого робити не вміла…
Думаю, батьки й досі ображаються. Але щиро сподіваюся, що колись вони мене зрозуміють та пробачать.

Оцініть статтю
ZigZag
Я, звичайно, дуже любила своїх батьків. Але ще більше я любила своїх власних дітей, тому думала про них. Я зателефонувала батькам і повідомила, що не зможу їх забрати, хоча сильно їх люблю й скучаю