Як би не старався, двічі в одну ріку ввійти не вийде

Він лежав на ліжку та спостерігав за своєю дружиною. Жінка мила підлогу в кімнаті та щось розповідала. Чолові не слухав її, а лише споглядав. І як вона могла себе довести до такого?

Волосся не помите, не розчісане, зібране у хвіст, синці під очима, набрала понад п’ятнадцять кілограмів, виглядає живіт на місці, де колись була струнка талія, одягнута в стару майку та легінси. Картина, котру він бачив, дратувала, закрив очі. Уявив струнку, підтягнуту молоду Аню, котра працювала в їхньому офісі перекладачем. Вона одягала коротенькі спідниці, обтислі кофтинки з красивим вирізом. Інколи навіть ходила без бюстгальтера, її пипки спокусливо виглядали. На тоненьких симпатичних ніжках були підбори.

– Милий, тобі орендатори віддали гроші? Не цікавився чи вони заплатили за комунальні послуги? – голос дружину повернув його до реальності.

– Люба, нам потрібно розлучитися, я більше так не можу, — різко прозвучав голос чоловіка.

Жінка ще сказала декілька слів, а через пів хвилини їй дійшло, що сказав чоловік. Вона завмерла на місці, дивлячись мокрими очима.

– Я хочу цього розлучення, — твердо промовив Любомир. – Коли ти останній раз дивилася на себе в дзеркало? Тобі тридцять сім років, а на вигляд цілих п’ятдесят сім. Геть забулася про догляд за собою. Глянь на свою фігуру. А який на тобі одяг? Безхатьки й то мають кращий вигляд!

– Любомире… Як у тебе взагалі язик повертається, таке говорити? – затуманено сказала жінка. – Я ж стараюсь для нашої сім’ї, для тебе, Іринки, — Люба не витримала та побігла у ванну плакати.

Він пишався собою та своїми діями. Нарешті спромігся сказати їй це прямо в очі. Останніми місяцями чоловік думав про те, що це не те життя, яке б він хотів. Постійно вислуховувати скарги, ниття дружини, що не вистачає грошей, потрібно економити, ні в якому разі не можна тратити гроші з оренди квартири його мами, тому що ці гроші підуть на навчання для Іринки. Ці всі події засмучували його, вганяли в депресію. Йому лише сорок один рік. Він красиво виглядає, хороша тілобудова. Поруч із ним має бути красива, підтягнута жінка, а не його дружина… Звісно, він любить свою доньку. Але чому через неї повинен відмовлятися від подорожей, відпочинку, красивого одягу, смачної їжі, походу в ресторан. Ще трохи і його зустріне старість, потрібно отримувати насолоду від життя.

Розлучилося подружжя швидко, без зайвих ускладнень. Дружині та дитині залишилася квартира, чоловіку – машина та карта з грошима, котрі вони так довго збирали на навчання для Іри.

Перші чотири місяці були дуже романтичними та еротичними. Вмовляти на побачення працівницю Аню довго не прийшлося. А згодом переїхала жити до Любомира. Вони жили в колишній квартирі його мами. Ночами не спали, насолоджувалися одне одним, ділилися любов’ю та теплом. Поруч з Анею чолові почував себе сильним, впевненим.

– Я так хочу поїхати в Париж! – одного разу заявила вона.

Любомир уявив, як вони цілують на фоні Ейфелевої вежі, гуляють Єлисейськими полями з такою красивою дівчиною, і всі французи йому заздрять.

– Поїхали!

Анічка відразу кинулася на нього, почала обіймати, цілувати. Наступним містом після Парижу був Мілан. Хоча це неабияк вдарило по їхньому бюджету. Але в цьому для молодих не було нічого страшного. Вони були безмежно щасливими, сповнені любові та енергії! Любомир почувався біля своєї дівчини сильним, красивим, молодим, привабливим.

– Ой глянь, яка красива шуба, хочу її. А ці сережки, як вони личитимуть до моїх очей. Можна ще й колечко купити. Мені потрібні гроші на зал, а ще на салон краси. Ну ти ж не хочеш, аби я виглядала, як бабка з базару?

– Ну яка бабка з базару? Тобі всього лиш двадцять шість років, — він пробував переконати Аню в протилежному. – Ти й так красива. Думаю, можна обійтися без спортивного залу.

Дівчина ображалася, надувала губу та не дозволяла торкатися до свого тіла. Згодом з’ясувалося, що з дівчини господиня ніяка. Вона не вміла готувати елементарних речей, посуд не любила мити, а про прибирання квартири й мови не йшло, тому вони завжди їли в ресторанах. Проживши рік з Анею, у чоловіка виявили гастрит. Він спав ночами та бачив уві сні смачні супи та борщі колишньої дружини.
Любомир спробував учергове поговорити з дівчиною, проте стало тільки гірше.

– Ти такий жадібний, ще й старий, — верещала Аня, — ніякої вдячності мені. Я тобі даю таке щастя, жити з молодою, красивою дівчиною. Замість того, щоб носити мене на руках, ти ниєш, скаржишся на брудні шкарпетки, супи. Згадай, коли останній раз ти дарував мені подарунки, квіти? Ти справді так сильно жадаєш, аби я перетворилася на куховарку, пральницю, господиню, посудомийку? Аби я забулася про себе та свою молодість, посвятила життя для задоволення всіх твоїх потреб? Ти цікавився, чого я хочу? – кричала дівчина, після чого гримнула дверима та пішла. Чоловік залишився сам.

– Байдуже. Вона мала дурепа, — втішав себе Любомир. – Ще зустріну жінку, не таку молоду, трохи старшу, яка буде цінувати мене та любити.

З того часу минуло п’ять років. Він сидів у кав’ярні. Думками поринав у спогади про свою колишню дружину. А спогад про всіх своїх нових жінок зіллялися в одну купу, до якої входили прогулянки по торгових центрах, шопінг, ресторани, клуби. Здавалося, що все гаразд. Вдома на нього чекала нова чергова дружина. Але він так втомився вдавати того, ким не є. Відповідати тому образу, який придумала нова жінка. Йому було страшенно нудно та сумно.

– Привіт, — почувся знайомий голос.

Любомир побачив перед собою першу колишню дружину. Любочка. Ледь зрозумів, що це за жінка. Вона вже не була одягнена, як безхатько, запущена, яка геть забулася про догляд за собою. Перед ним стояла Люба, яку він так сильно колись покохав. Звісно, ця любов у досі не полишила його безслідно.
Жінка сіла до нього за столик.

– Ти так красиво виглядаєш. Неначе в молодості, — невпевнено промовив чоловік.

– Знаєш, після нашого розлучення, бажання жити зникло. 17 років шлюбу. Я так сильно кохала тебе. Кожного разу, коли ставала перед дзеркалом, ще більше ненавиділа себе. Мене врятувала наша донька, страшно уявити, щоб було, якби не вона. Вона турбувалася про мене, а я про неї. Потім моя ненависть перейшла на тебе. Чесно, я взяла собі за мету, щоб ти пошкодував за свій вчинок. Пішла в спортзал, сіла на дієту, через нерви, переживання, істерики скинула добрих сім кілограмів. Почала догляд за собою. Дуже вдячна донці, яка постійно мене підтримувала та допомагала. Через твою відсутність у вихованні Іринки вона дуже швидко стала самостійною. Навчилася приймати важливі рішення правильно. Вступила до університету на медика, закінчила з червоним дипломом, працює в приватній лікарні. У її житті все чудово. Ходила до психолога, який допоміг мені усвідомити свою вину перед собою. Я геть забулася про себе та своє життя, дихала тобою й донькою, присвячувала останні сили вам, не думала про себе, свої бажання, забулася, що я, перш за все, жінка. Це і було моєю найбільшою помилкою.

За довгий час я подивилася себе в дзеркало і полюбила себе. Тоді почала за тобою стежити, аби спланувати випадкову зустріч, аби до кінця усвідомив, що втратив. Але кожного разу я бачила тебе з різними жінками, ти був таким щасливим. Я зрозуміла, що ми розійшлися назавжди.

– Але, Любо, це не так. Тільки зараз, побачивши тебе, я усвідомив, що гнався не зрозумій за чим. Я хотів у всіх жінках бачити молоду Любочку, у котру закохався навічно. Зрозумів, що роки з тобою найщасливіші в моєму житті. Спробуємо розпочати все спочатку?

– Якби я почула ці слова три роки тому, то була б щаслива. А зараз – ні. Не хочу.

– У тебе є новий чоловік?

– Та ні. Сама живу. Розумієш, я б ніколи тебе не покинула, не дивлячись ні нащо, якби ти був хворий, жирний, не ходив би, байдуже… кохаєш і не звертаєш ані найменшої уваги на недоліки. У тебе просто пропали почуття до мене. Ти закоханий у свої спогади про мене, коли я була молода. Час іде, я вже не так, як раніше. Не можна двічі увійти в одну ж ту саму річку.

Жінка встала й пішла. Любомир завмер на місці. Він стільки всього пройшов за своє життя. А що на нього чекало далі? Він не мав найменшого поняття.