Наша викладачка економіки була самотньою жінкою. У неї не було дітей, тому і студентів вона ніколи не поважала. За спиною ми називали її Мereрою. Особливо суворо вона ставилась до нашого одногрупника Артема, у якого не було батька, а мати на свою пенсію по інвалідності не могла купувати синові дорогий одяг.
За освітою я економіст. Після закінчення ВУЗу я так і не знайшла роботу за фахом, тому спочатку була у декретній відпустці за двома дітьми, а потім перекваліфікувалася у перукаря. Ця справа мені більш по душі, ніж робота з цифрами.
Ще зі студентських років любов до професії відбила викладачка профільного предмета Оксана Сергіївна. Вона весь час називала нас тупими, а хороші оцінки ставила лише дітям, у яких багаті батьки. Вони за це їй окремо доплачували, як виявилось на випускному.
Особлива увага викладачки була прикута до хлопця Артема з бідної сім’ї. Вона всіляко принижувала його та насміхалася, хоча він був здібним хлопцем. На одному із семінарів він виправив її, бо викладачка неправильно тлумачила якийсь економічний термін. Тоді вона випалила йому зі злобою в голосі:
– Ти не здаси у мене екзамен ніколи. Чи ти думаєш, що станеш провідним економістом? Запам’ятай, що така біднота, як ти, ніколи нічого не досягне в цьому житті.
Так до останнього курсу Артем не отримав ні однієї хорошої оцінки. Вона на зло ставила йому тільки трійки, а хлопець продовжував вчити предмет, бо він був йому цікавий. Жалітися на викладачку не було кому, адже її рідний брат був ректором інституту.
З усіх предметів у Артема були відмінні оцінки. Якби не економіка, то він би претендував на червоний диплом. Ось і наближалися випускні екзамени. Ми всі пам’ятали обіцянку Оксани Сергіївна, що вона не допустить, щоб він здав у неї екзамен.
Так сталося, що на період останньої сесії Оксана Сергіївна зламала ногу, тому в екзаменаційній комісії її не було. Артем отримав відмінну оцінку, а всі присутні були здивовані такими глибокими знаннями студента. Побачивши його оцінки протягом навчання, вони подумали, що він користувався шпаргалками, тому почали давати йому давати додаткові запитання. Свою п’ятірку він виборов гідно. Навіть ні одного разу не збивався у відповідях.
Коли йому вручили «червоний диплом», Мегера не втрималася, щоб не уколоти його:
– Все одно ти був нікчемою, і з «червоним дипломом» так і залишишся нікчемою.
Я тоді була вражена її злобою. Уявляю, як було Артемові чути такі слова. Треба бути сильною особистістю, щоб після такого стати гідним спеціалістом.
Після закінчення інституту ми розлетілися, хто куди. Довгий час ми не зустрічалися. Цього року було 15 років після закінчення інституту, тому наша староста все-таки знайшла контакти більшості одногрупників і організувала зустріч.
Ми вирішили зустрітися також і з нашими викладачами. Всі вже постарілий, а деяких взагалі вже немає живих. Оксана Сергіївна була такою ж скелею, як і раніше. Самотність її не прикрашала, а постійне невдоволення своїм життям відбилося на обличчі глибокими зморшками.
Мегера почала розпитувати всіх одногрупників, чого вони досягли. Коли черга дійшла до Артема, вона криво посміхнулася та іронічно запитала, чого він досягнув. Чоловік просто відповів, що працює у сфері громадського харчування.
– Що, миєш посуд чи підлогу у забігайлівка?
– Ні, у мене власна мережа ресторанів. Я її керівник.
Мегера змінилася в обличчі. В неї вже не було ніякого настрою з нами відпочивати, тому вона по тихому втекла. Ніхто навіть не помітив її відсутності.
Цей випадок в черговий раз доводить, що сильну людину нічим не зламати. Ні багатство, ні бідність не є показником якості майбутнього життя.
