Одного разу повернувся з роботи раніше. Дружина вже на стіл накриває. Поцілувала мене ніжно у щічку. А ж тут з дитячої кімнати вилітає наш чотирьохрічний синок Михасик. Усміхнений, блакитноокий, з світлими кучериками на голові, мов янгол. Як завжди, починає обіймати мене своїми маленькими руками за шию та вмощується на коліна.
Сіли вечеряти разом. Раптом Михасик й говорить:
– Як же чудово, що Бог зробив моїми батьками саме вас!
Ми з дружиною ошелешено переглянулися. Так, ми щонеділі ходимо до церкви на службу. Але на тему релігії з малим говоримо рідко. Михасик запитує:
– А ви щасливі, що Бог вам мене подарував?
– Звичайно, синочку!
– Дякую тобі, Боженько, за те, що ти такий добрий. У мене є моя мамочка і мій татусь. Вони мене люблять, в садочок водять, іграшки купують, годують.
Я відповів синові:
– В тебе дуже гарна молитва! Ти її сам придумав?
Ми з дружиною й уявити не могли, наскільки серйозно спілкується наш син з Богом. Він ще маленький – а які думки мудрі у його голівоньці народжуються: про любов та вдячність.
А синок не зупинявся:
– А ви мене довго чекали?
– Довго, дуже довго, Михасику. – посміхаючись, відповідає дружина.
Ми часто розповідали синові, як довго чекали його появи на світ. А він все слухав. Для нього це була найулюбленіша історія. Я обійняв сина:
– Ми просили Бога, щоб подарував нам тебе і зранку, і ввечері. А одного разу дізналися, що Бог почув нас. Треба було лише трішки почекати і наш синок з’явиться біля нас.
Михасик здивовано слухав, а тоді каже:
– Він довго не відпускав, бо робив мене сам, щоб я хорошим і слухняним був!
Пишу я цю історію не просто так. Наш Михасик з’явився аж через п’ятнадцять років після того, як ми почали просити його у Бога. Тому ми йому частенько про це розповідаємо. Він – наше щастя, диво наше.
Хочу сказати людям, які ще не мають діток: моліться і вірте у чудо! Бог обов’язково почує вас. Просто треба почекати, бо йому треба час, щоб віддати вам на землю прекрасну дитину, диво Боже. Всьому свій час.
І не важливо: чи то буде дитина, вами народжена, чи усиновлена. Богу видніше. Найголовніше – свого щастя дочекатися і вірити у нього!
