Єгор привів в будинок до батька свою дівчину Надю і гордо заявив:
– Батько, познайомся. Це Надя — моя майбутня дружина.
Андрій Миколайович просто застиг на місці. Він вирішив, що його син так просто вирішив над ним пожартувати. Він подивився на брудні нігті й недоглянуті руки Наді. Йому здалося, що ця дівчина взагалі не вміє мити руки.
«Як добре, що Машенька не дожила до цього страшного дня. Ми ж так добре сина виховували. Де ж він знайшов собі таку жахливу дівчину? Вона ж просто справжня нечупара! » – подумав Андрій Миколайович.
– Вітаємо! Я ось вам тут гостинців привезла: варення ось малинове, ось грибочки сушені, ось пиріг. Все своє. Сама все готувала! – з гордістю сказала Надя.
Андрій Миколайович мовчки, спостерігав за тим, як варення з банки витекло і вимазало скатертину.
– Єгор! Синку! Послухай мене! Де ти знайшов цю Надю? Вона не пара тобі. Відвези її туди, звідки привіз! Вона ж тобі все життя зіпсує! Їй не місце в нашому домі!
– Я її люблю, і я все одно на ній одружуся! – гордо заявив син.
Андрій Миколайович не став сперечатися з сином. Він вирішив, що життя саме розставить все по своїх місцях.
Уже два з половиною роки пройшло з того часу, як померла в Андрія Миколайовича дружина — його обожнювана Машенька. З кожним роком відносини з сином після цього стали псується. Єгор кинув навчання в університеті. Він постійно сперечався з батьком і сварився з ним. Він почав пити й знайшов собі таких же друзів.
Андрій Миколайович намагався повернути сина до нормального способу життя. Але у нього нічого не вийшло. Єгор пив і гуляв. Жив собі на втіху. А потім десь знайшов цю Надю і привів її в будинок.
Єгор все-таки одружився з Надією. Андрій Миколайович на весілля не прийшов, хоча син його і запрошував. Андрій Миколайович не міг повірити, що скоро в його будинку буде господарювати молода невістка. Він дуже сильно нудьгував по своїй Маші й не міг уявити іншу господиню у своєму будинку.
Минув час. Надя виявилася дуже хорошою невісткою. Вона і їсти готувала добре, і в будинку прибирала. Андрій Миколайович мав цьому радіти, але він не радів. Він дуже сильно нудьгував по своїй рано померлій дружині.
Так вони прожили рік. Потім Єгору набридло сімейне життя. Він почав гуляти й знову почав сильно пити. Одного разу він заявився додому з дівчиною.
Через тиждень в кімнату до Андрія Миколайовича прийшла Надя. Вона була вся в сльозах:
– Андрію Миколайовичу, що мені робити? Єгор сказав, що я йому набридла. Він зі мною розлучатися буде. Він сказав, щоб я вже і речі свої збирала. А я ж вагітна. Уже чотири місяці. А куди ж я тепер піду?
– Їдь, Надя, додому. До мами, до свого села. Я вам грошима допомагати буду. Єгор сина відвідувати буде. Але жити разом ви не будете. Не пара ти йому.
В душі Андрій Миколайович радів тому, що Надя виїде з його будинку.
Надя витерла сльози, розвернулася і пішла збирати речі. Вона дуже щиро любила Єгора, їй подобався її свекор. Вона дуже хотіла, щоб її дитина росла в цьому красивому і великому будинку. А ось зараз її виганяють як непотрібну тварину, викидають на вулицю як непотрібну річ.
Минуло 12 років. Андрій Миколайович вже пів року живе в будинку для літніх людей. В останні роки він почав сильно хворіти, йому був потрібен догляд. Синові він заважав, не хотів він доглядати за рідним батьком. Ось і відвіз його в будинок для людей похилого віку. Андрій Миколайович розумів, що тут він і помре. Він уже давно з цим змирився.
Одного разу до нього в кімнату прийшов сусід і сказав:
– Виходь. Там до тебе гості прийшли!
– Невже до мене Єгор приїхав? Сину мій!
– Не знаю! Я ж його ніколи не бачив! Виходь!
Піднявшись з ліжка з великими труднощами, Андрій Миколайович взяв паличку і вийшов з кімнати. Біля дверей він побачив Надю.
– Надя! Як ти дізналася, що я тут?
– Єгор сказав. Він так рідко став приїжджати до Жені. А ви за ці роки майже не змінилися! – з посмішкою сказала Надя.
За ці роки вона дуже покращала, просто розцвіла.
– Ви трошки захворіли? Нічого, видужаєте! А я ось приїхала вас провідати. Я не одна. Я з вашим онуком приїхала. Ви хочете його побачити!
– Звичайно, дуже хочу! – сказав Андрій Миколайович.
У нього на очах з’явилися сльози.
Незабаром Надя привела хлопчика. Женя був дуже сильно схожий на свого батька — просто як дві краплі води.
– Як швидко летить час. Ви вибачте мені. За все вибачте. Я вже нічого виправити не можу. Стільки помилок наробив за своє життя. Ви до мене обов’язково приїжджайте. Я буду дуже радий вас бачити.
– А ви що тут довго будете? – здивовано запитала Надя.
– Мене Єгор сюди назавжди привіз! Я тут і вмирати буду.
– Ні, ви не повинні тут жити. А давайте я вас до нас заберу. У мене будинок є. Правда, він не дуже великий. Але нам там всім місця вистачить. У нас так добре! Річка поруч. Ліс. Женя вміє вудки робити й добре рибу ловить. Ви будете за ним доглядати, поки я на роботі буду.
– Погоджуйтеся, дідусь! – сказав онук.
– Ви у нас швидше видужаєте. Ходити добре будете! – сказала Надя.
Андрій Миколайович подумав трохи й погодився.
Надя свою обіцянку виконала. Через тиждень вона приїхала на машині й забрала свекра до себе. У селі він і, правда, скоро одужав.
Андрій Миколайович прожив з Надею і своїм онуком багато років. Допомагав він Наді у всьому. Навіть Женю допоміг в інституті вивчити.
А рідний син так жодного разу про батька і сина рідному і не згадав. Навіть не приїхав жодного разу, не провідав.