«Чого стоїш і дивишся? Не бачиш, що мені потрібна допомога? Давай мені руку і затягуй до автобуса», – пенсіонерка геть знахабніла з такими вимогами!

Зі мною часто трапляються неприємні ситуації з жіночками категорії 60+. Якось на вулиці я допомогла піднятись старенькій, яка впала. То я ще й залишилася винна.

Так сталося і минулих вихідних. Замість того, щоб пройти пішки, я вирішила поїхати в найближчий гіпермаркет на маршрутці. Трішки захотілося себе побалувати. Та і їхати з повними пакетами в автобусі зручніше, ніж нести три зупинки у руках.

Я помітила, що саме в ранковий час близько 10 години пенсіонерки починають активно кудись рухатись на громадському транспорті. Вони завжди чимось незадоволені та чомусь впевнені, що їм усі повинні допомагати. При таких зустрічах мені дуже хочеться висловитись текстом не для друку.

І от як вийшло цього разу. На зупинці біля гіпермаркету я зайшла в автобус. Сидячих місць не було, тому мені довелося стояти з повними пакетами в руках. Сидіння, як завжди, були зайняті пенсіонерками та чоловіками, у яких, мабуть, щось болить. Стою я, нікому не заважаю. На наступній зупинці до дверей автобуса підходить жіночка вагою, мабуть, кілограмів 120. Вона намагається піднятися на сходинку, але значна вага все-таки заважає. Пенсіонерка в приказному порядку звернулася до мене:

– Ей, ти! Чого стоїш і дивишся? Не бачиш, що мені потрібна допомога? Давай мені руку і затягуй в автобус.

Я була ошелешено такою нахабністю. Командир ще той! Але я пообіцяла собі, що більше на такі провокації вестися не буду. Тому і в цій ситуації я зберігала спокій і просто проігнорувала таке «прохання».

На допомогу жінці кинулася кондуктор. При цьому вона не змогла стриматись, щоб не кинути декілька колючих слівець в мою сторону:

– Як можна бути такою черствою. Чи ви не бачите, що жінці потрібна допомога? Як не соромно!

Всередині я кипіла, але зовні не проявила ніяких емоцій. Цілий автобус людей, а я вийшла крайньою. Між іншим, ні один із чоловіків, які зручно сиділи на своїх сидіннях, навіть не поворухнувся. Чому саме мені має бути соромно? А те, що я стою з двома повними пакетами, це взагалі нікого не хвилює. Щоб підняти таку вагу, немало сили потрібно. Зірвати собі спину заради незнайомої й до того ж невдячної жінки – це теж не дуже приємно. Ніхто ж не запитав мене, чи стан мого здоров’я дозволяє мені так допомагати. Мене навіть совість не гризла за цей випадок. Якщо навіть пасажири протилежної статі не прийшли на допомогу, то чому це повинна робити саме я.