Як Інтернет знову відкрив для мене світ побачень. А мені, між іншим, майже шістдесят

Все життя я працював актором у театрі нашого міста. Й хоч я не став мега популярним або світовою знаменитістю, проте виступати на сцені міського театру було набагато краще, ніж працювати на заводі. Там пройшло все моє життя. Познайомився з молодою практиканткою, яка згодом стала моєю дружиною, став батьком. Ми виступали разом на сцені.

Та кілька років тому я залишився сам. Горе так мене змінило, що я більше не міг грати. Тепер я приходив у театр тільки як глядач. Скажемо так: тепер я по іншу сторону барикад. Дочка давно переїхала до столиці. Вона там навчалася, а потім знайшла чоловіка. Бачимося не часто. Лише на свята.

Ось я й вирішив почати з кимось спілкуватися. Але виявилося, що в моєму віці важко знайомитися на вулиці, а тим паче вмовити жінку піти на побачення. Знайомий порадив мені завести сторінку у соціальних мережах для знайомств. Для мене це був Клондайк жінок. Я міг обрати ту, яка мені подобається. Й все просто. Тільки натисни потрібні параметри пошуку.

Але жінка на фото та в мережі то одне, а на ділі виявляється зовсім інше. Замість красунь на фото приходили, м’яко кажучи, дами іншої комплекції. Замість цікавих співрозмовників я зустрічався з посередніми особистостями, з якими навіть не було про що перекинутися словом. Але іноді зустрічалися й гарні жінки.

Так я познайомився з Лідією. Вона була на три роки молодша від мене. Працювала у бібліотеці. Я став частим відвідувачем її закладу. Навіть оформив читацький квиток. Ще ні з ким мені не було так приємно проводити час. Вже кілька місяців, як ми стали чимось на кшталт пари. Разом ходимо по місту, відвідуємо спектаклі, вечеряємо у кафе та ресторанах. Я зрозумів, що після пенсії життя може бути доволі цікавим.