Я познайомився з гарною жінкою на ім’я Софія. Ми однолітки, нам по 30 років, ми в відмінних відносинах, у нас схожі характери. У неї дитина від першого шлюбу, знав я про це з самого початку нашого знайомства.
Я прийняв цю ситуацію, за однієї умови — у її сина є батько, який і повинен його утримувати. Я не відмовляюся від нього, але і повністю утримувати його у мене немає бажання. Я звісно не бідний чоловік, однак у мене є свої мрії і плани, які я хочу втілити й жертвувати ними не збираюсь заради чужої дитини.
Готовий подружитися з ним і підтримувати відносини, і все. Тільки з таким підходом подій ми вирішили жити разом.
Вона запевнила мене, що фінансові витрати за дитину будуть на ній і на колишньому чоловікові. По правді, я і не повинен дбати про це. Вважаю й досі, що це їхня справа. Протягом декількох місяців все було добре — батько дитини стабільно надсилав гроші, а мати самостійно витрачала ці гроші на сина. Мене це фінансово ніяк не стосувалося.
З недавніх пір співмешканка стала чемно просити купити синові чогось смачного або речі якісь купити. Я не вважаю себе жадібним, у мене непоганий заробіток, але мені не хочеться утримувати зі своєї зарплати чужу дитину!
Поговорив з нею, а вона у відповідь назвала мене жадібним і дратівливим. Підкажіть, як їй ще пояснити, що я не збираюся утримувати її сина, бо так і до розставання можна дійти.
