Як мене цього Різдва щастя знайшло, або Іронія долі: мої діти – це не мої діти?

Моя історія розпочалася 18 років тому. Вона водночас і сумна, і щаслива. Навіть нагадує не реальність, а якийсь фільм з закрученим сюжетом. Хочу розповісти, як іронічно наді мною пожартувала доля.

У шкільні роки ми з Мариною один одного терпіти не могли. Вона мене постійно дражнила, а я їй намагався зробити за це усілякі капості. Нерідко за кіски смикав та спідницю задирав, як це шкідливі хлопчаки роблять.

Та на зустрічі однокласників після 5-річного випуску зі школи між мною та Мариною спалахнули нові почуття. Вона була цікавою співрозмовницею, веселою та вродливою дівчиною. Раніше я цього навіть не помічав. Як виявилося, Марина ще й чудово готувала, дотримувалася порядку у будинку. Що ще потрібно для сімейного життя?

Незабаром ми одружилася. Купили квартиру та переїхали жити в неї. У перші роки нашого спільного життя Марина постійно щебетала про кохання до мене. Я пишався цим, був щасливий від того, що ця жінка належала тільки мені і була мені законною дружиною.

Але потім щось пішло не так. Зізнаюся: я не міг встояти перед вродою моєї колеги Оксанки з роботи. Тоді я був молодим, відчував у собі безмежну силу та енергію. Я піддався тій пристрасті.

Якось я провів Оксану додому. Вона знала, що я одружений і просто, без всяких натяків на любов, без флірту, запросила мене на каву. Вона було вродливою, витонченою, чудовою дівчиною. У той день між нами усе і трапилося. Це було всього один раз.

Та потім Оксанка прогнала мене. Ми збагнули, яку помилку зробили! Я ж був одружений і не збирався розлучатися зі своєю Мариною.

Яким же я був дурнем, коли зізнався Марині про свою зраду! Вона влаштувала величезний скандал. Потім Марина знайшла Оксану і оголосила ій справжню війну.  Моя дружина розносила плітки, писала скарги куди тільки можна. Одним словом, вона зробила усе можливе, щоб Оксані несолодко жилося у нашому невеличкому містечку. Навіть бабці на лаві біля під’їзду без сорому сміялися над нею. Оксана тоді не витримала і переїхала до іншого міста.

Мені було шкода цю дівчину. Адже в усьому, що сталося, винен тільки я. То я тоді її звабив.

Спочатку Марина хотіла з мною розлучитися. А виявилося, що вона була вагітною. Це і врятувало наш шлюб. Дружина дала мені ще один шанс. Після того випадку я навіть у сторону чужих жінок не дивився. Проте Марина дуже часто дорікала мені у тому, що я її зрадив.

У нас Мариною народився син Михайлик. А ще через два роки з’явилася на світ і дівчинка Лариса. Після того випадку Марина ставилася до мене байдуже, постійно прискіпувалася до чогось.

А потім – неочікуваний поворот долі! Три роки тому повернувся я з відрядження без попередження і застукав свою дружину у ліжку з сусідом Миколою. Пам’ятаю, як я його тоді вдарив. Моя дружина і слова не сказала, навіть не почервоніла.

Микола розповів мені правду, відкрив мені очі на те, що давно діялося за моєю спиною, і чого я ніколи не помічав:

– Ти, Дмитре, вибач… Але ми з Мариною давно любимо один одного. Спочатку хотіли тобі про це розповісти. А тоді вирішили тримати це у таємниці. Серцю не накажеш. Але ми не хотіли робити боляче ні тобі, ні моїй Світлані.

Коли він пішов, я почав сваритися з Мариною. Вона мені тоді відповіла:

– Ти сам винен! Це ти підштовхнув мене в обійми іншого. Я дізналася про твою зраду. Микола мене заспокоював. Лариса та Михайло – його діти.

Я був просто шокований. Оце так іронія долі! Я виховував цих дітей, а вони були не від мене.

Я пішов з дому, просто блукав по місту і думав про те, яка несправедлива штука – життя! Наче і були діти, а виявляється, що рідних дітей у мене не було! Я любив Оксану, Марина – Миколу. Нащо ми тоді жили разом?

Коли повернувся додому, Марина почала виправдовуватися. Напевно, вона пошкодувала про те, що сказала ті слова. Тому тепер вона запевняла мене, що просто збрехала, і діти насправді – мої.

Однак я таємно від неї зробив аналіз ДНК. Тест підтвердив, що я – не біологічний батько Михайлові та Ларисі. Однак я їх любив і вважав, що вони – мої.

Через місяць ми з Мариною розлучилися. Донька залишилася жити зі мною. У Михайла на той час уже була своя сім’я.

Одного разу я поїхав у відрядження до іншого міста. Це було перед Різдвом. Після роботи пішов до торгівельного центру, щоб придбати якийсь подарунок Ларисі на свято. Я зустрів Оксану, з якою я зрадив свою колишню дружину.

Ми зайшли до кав’ярні випити кави, бесідували про те, як склалося життя. Я розповів, що з дружиною розлучився і що біологічно не маю рідних дітей.

Вона подивилася мені в очі, торкнулася моєї руки і ніжно промовила:

– У тебе є рідний син. Його Дмитром звуть, як і тебе. 

Емоції мене переповнювали! Це ж треба, як у житті усе сталося!

Оксана познайомила мене з сином. Зізнаюся: я плакав, коли вперше його побачив. У мене був син, а я навіть не знав про це! Він був як дві краплі води схожий на мене!

Я розповів правду доньці Ларисі. Вона нормально це сприйняла. Через декілька тижнів я поїхав до Оксани і зробив їй пропозицію. Я не переставав кохати цю жінку.

Скільки років життя було змарновано і у мене, і у моєї колишньої дружини. А тепер я знайшов своє щастя! Думаю, Оксана теж щаслива. Микола розлучився зі своєю Світланою і тепер живе з Мариною у цивільному шлюбі.

Чому саме так склався пазл, який мав бути цілісною картинкою ще багато років тому? Напевно, це доля.