На другому курсі університету у нас була дисципліна «Економіка». Ми вивчали її цілий рік. На жаль, я схильна більше до гуманітарних наук і вивчати нeнaвисну економіку мені було вкрай складно. Якісь поняття, визначення… Я просто не могла змусити себе вивчати мaячню, що мені не подобалася. Ну не моє це – і крапка! Я навіть викладачу про це говорила сотню разів. А він мені:
– Та Ви що? Економіка – це важливий предмет! Куди ж ми без неї?
І ось настав час іспитів. Надворі травень. У мене у дворі є столик та лава під живим навісом з виноградної лози. Я сиджу і милуюся буянням природи. Обабіч – квітник, у якому багряніють молоді тюльпани та ледь-ледь відкриваються півонії. Аромат – словами не передати. Тільки сидіти і вірші писати!
Але переді мною лежить цей зошит з конспектами з економіки. Я змушую себе його взяти. Не читаю, байдуже перегортаю сторінки. Боже, яка нудьга! Перед очима постає образ викладача. Ніби бачу, як він з задоволенням потирає руки і ставить мені найгірший бал. Та і це мені не допомогло налаштуватися на вивчення ненависного предмету. Закрила зошит.
Переглянула питання білетів. Ну точно ні! Я не вивчу це все! Занадто це для мого мозку. Я добросовісно вчила інші дисципліни, але тільки не це! Усе б зробила, лише не вчити дисципліну, непідвладну для моєї свідомості.
І тут я вирішила… Вивчу тільки один білет! Що буде – те й буде! Я закриваю очі і тикаю пальцем в листок. Овва! Білет під номером «тринадцять». Число не передвіщує нічого доброго. Та діватися нікуди. Вивчу хоч цей білет.
Починаю вчитуватися у перший абзац першого питання. Намагаюся вивчити, визубрити. Ну не йде воно мені і все. Починаю на десятій хвилині розуміти, що я і цей білет не вивчу. Хай котиться воно до біса!
І тоді я написала шпаргалку. На один-єдиний білет. Номер «тринадцять».
Одногрупники нервово перешіптувалися перед дверима кабінету. Усі вмовляли Марину, нашу старосту, дати викладачу хабара. Вона соромилася щось відповісти і боялася піти до нього.
– Ну ти ж староста. У нас тільки на тебе вся надія! Іди, спробуй. Гляди, пощастить. – говорили одногрупники наперебій.
Марина поглянула на нас і, опустивши очі, пішла до викладача. Повернулася вона з невеселою звісткою. Гроші вона принесла назад:
– Не взяв. Сказав, що хабарі не бере. Кричав: «Що за вигадки такі? Як посміли?» Йому наші знання потрібні. Розгнівався дуже.
Всі були роздратовані. І почали заходити до авдиторії. Тягнули білети, завмираючи. Наш викладач самовдоволено позирав на всіх.
Я перехрестилася і потягнулася за білетом. Закрила очі, подумки сказала: «Поможи, Господи!». Дивлюся – а в мене білет під номером «тринадцять». Я ледь не впала з подиву. Оце фортуна! Тепер найголовніше – вдало скористатися шпаргалкою!
Усі одногрупники були перелякані, лише я в душі раділа. Спокійно списати мені вдалося. Я чітко відповіла на всі питання. Та коли викладач задав мені додаткове запитання, на нього не змогла відповісти. Оскільки була я першою, завалювати мене не стали, але поставили 89 балів із 100!
Я була щасливою. Ось так мені посміхнулася фортуна на іспиті з ненависної економіки!
