Я працюю аніматором в одному агентстві. Із звичайної жінки перетворююся то на королеву, то на Фіксика, то на Леді Баг. Одного разу директор відправив нашу групу на виступ у благодійній акції до peaбiлітаційного центру для дітей з oбмeжeнuмu мoжливостями.
Запросила я туди і свою подругу Анжеліку. Вона – домогосподарка, займається вдома дітьми. У неї двійнята – Олег та Маша. Їм по 5 років. Анжеліка пече вдома кондитерські вироби на замовлення. Так вона створила свій бізнес з додатковим доходом.
Анжеліка відразу погодилася показати дітям майстер-клас з прикрашання пряників. Вона любить займатися доброчинністю, тому ретельно все спланувала, щоб діткам цікаво було.
Коли ми приїхали до реабілітаційного центру, подруга побачила дівчинку, яка була на інвалідному візку.
– Подивись на неї. Когось вона мені нагадує… В неї очі, форми обличчя та губи, як у мого чоловіка. – сказала мені Анжеліка.
Я пильно розглянула дівчинку. Так, вона чимось була схожа на Андрія, чоловіка Анжеліки. Дівчинці було вісім років. Вона була чуйною та щирою, і завжди скромно посміхалася. Вона потрапила у дитячий будинок взимку, коли йшов лапатий сніг. Через те її назвали Сніжанкою. Прізвище у дівчинки було – Степашко.
Моїй подрузі дуже щеміло серце за цією дівчинкою. Вона неодноразово їздила до неї після того дня. А потім вирішила її удочерити. Про це Анжеліка розповіла чоловіку. Він був категорично проти цієї ідеї. Навіть тиждень не розмовляв з нею.
Одного вечора Анжеліка знову збиралася відвідати Сніжану. Андрій запитав її, куди вона йде.
– Я обіцяла Степашці її відвідати сьогодні.
– Степашка – це її так зовуть? – зацікавився чоловік подруги.
– Ні. Зовуть її Сніжана. А прізвище – Степашко.
Андрій теж захотів поглянути на дівчинку, яка припала до душі його дружині.
Після того, як подружжя повернулося додому, Андрій мовчав. Він мовчав день, мовчав другий. Наче води у рот набрав. Анжеліка не розуміла його реакції.
А потім Андрій зізнався: до одруження у нього була жінка, прізвище якої було Степашко. Недовго вони зустрічалися – через декілька місяців розійшлися кожен у свою сторону. Андрій не міг збагнути: Сніжана на нього схожа, по роках співпадає, ще й прізвище те ж.
Він відшукав ту жінку. Вона підтвердила, що Андрій – батько Сніжани. Коли дізналася, що дівчинка хворою народилася, то ця пані від дитини відмовилася.
Чоловік почав благати Анжеліку удочерити його доньку. А вона відповіла:
– Я ж хотіла забрати її давно. Але ти не дозволяв. А тепер, коли я знаю, що це твоя дитина, хочу швидше удочерити Сніжану. Вона ж рідна сестричка нашим дітям.
Через декілька тижнів подружжя удочерило дівчинку. Олег та Маша щиро прийняли свою сестру, не ображали її.
Анжеліка з Андрієм дуже мріяли про те, щоб Сніжана стала на ноги. Вони зробили все можливе для цього: операції, тривалі реабілітації, лікування. І нарешті, через декілька років добилися результату. Дівчинка встала з інвалідного візочка завдяки терпінню та цілеспрямованості своєї прийомної мами та рідного батька.
Звичайно, спочатку Анжеліка гнівалася на чоловіка за те, що у нього була дитина на стороні. Але згодом вона раділа, що фатальна помилка Андрія подарувала їй таку прекрасну донечку.
