Як ми з другою дружиною батька ділили спадок!

Відверто кажучи, друга жінка мого батька мені геть не подобалася. От не розумію чому. Щось в ній було таке неприємне. Вона дуже серйозна, беземоційна, я ніколи не чула, аби вона казала якісь ніжності татові, а мені – так взагалі… Посміхнеться мені, нагодує, поцікавиться справами, але щось не те. Здається, це дуже несправжнім, фальшивим та не щирим.

У дитинстві я часто в них гостювала. На вихідні, літні канікули. Тато практично завжди був на роботі, вдома його не застати, тому я завжди була з Катею.

Вона зі всіх сил старалася ставитися до мене добре, терпіла, як тільки можна було терпіти чужу дитину.

Вони з татом не мали власних дітей. З декількох розмов я зрозуміла, що проблема в Каті. Можливо, саме я була для неї подразником.

Коли я закінчила школу, то гостювати в тата стала набагато рідше. Канікули я почала проводити відповідно до віку. Він не дуже горів бажанням бачитися зі мною, тому я не нав’язувалася. Нам було двом зручно, якщо не розмовляли, навіть телефоно по пів року. Але якщо випадала нагода поспілкуватися, то тато хотів знати абсолютно про все.

Шість років тому вони придбали квартиру. Тато продав свій старий дім, де колись жила наша сім’я, і так змогли купити нову квартиру. Катя до того всього мала ще свою двокімнатну квартиру. Моя мама відреагувала на це так:

– Хитра вона. Будинок твого татка продали та перевели, як спільно нажиту власність, а сама залишила собі свою квартиру. Не пусто в неї в голові.

Пройшов рік після придбання квартири, і тато помер. Мені повідомила Катя, яка терміново мала до мене розмову.

– Не треба бути дуже розумним, аби зрозуміти, що мова йтиме про спадок. Та Катя буде тебе просити, переконувати, аби відмовилася від спадку, — відповіла мама, коли я їй сказала про дзвінок від Каті. – Твоє завдання ні в якому разі не прислуховуватися до неї. Не забувай, що ти з Олегом збираєтеся одружуватися, вам потрібні гроші, де ви їх візьмете? Не будете все життя сидіти в мене на шиї.

Чесно, у мене не було найменшого бажання зустрічатися з Катею. Не хотіла, навіть, до нотаріуса йти, тому що думала так неправильно, адже до татової смерті вони жили з Катею там, а тут я прийду та розпочнеться хаос. Ще при житті тата ми з нею не сильно і товаришували. А після смерті, здавалося, що ще гірше стане.

Одного вечора Катя чекала на мене біля виходу з роботи. Тоді в мене не було вибору, я була змушена йти з нею в кав’ярню та розмовляти.

Я була трохи шокована, як вона постарішала. Хоча з нашої останньої зустрічі пройшло десь пів року. Її очі були сповнені смутку, а посмішка ледь давала про себе знати. Наша розмова тривала приблизно дві години. По дорозі додому я йшла та думала.

Мої даремно час не гаяли, сиділи за столом і телефонували до всіх родичів, знайомих, друзів, аби ті позичили грошей. Біля мами лежав записник, де були занотовані усі прізвища та їхні номери. Тим часом Олег розмовляв зі своїм хресним, аби той позичив кошти.

– О, привіт. Ми тобі гроші збираємо, — повідомила мене мама.

– Ура! Хресний дасть сім тисяч, мамо, запишіть, — зрадів хлопець.

– Скажіть, а нащо нам гроші?

– Як для чого? На адвоката! – одноголосно відповіли вони.

– Якщо вже Катя на тебе очікувала біля роботи, то буде щось серйозне! Пристала до тієї квартири, як п’явка. Тому потрібний адвокат, аби досягти справедливості, відвоювати кожний міліметр квартири, щоб усе було законно!

– Спішу вас попередити, що нам не потрібний адвокат, — відповіла я та розповіла їм, як пройшла наша зустріч із Катею.

Я навіть і уявити не могла, що Катя мені скаже це:

– У нас колись була розмова із твоїм батьком, він наполягав, аби квартира дісталася тобі. Його смерть наступила дуже швидко та неочікувано, тому оформити документи не встиг. Тому я бажаю, аби ми пішли з тобою разом до нотаріуса. Ти єдина його дитини, тому я відмовляюсь від своєї частини спадку.

Розповідаючи, Катя ледь стримувала сльози та не дивилася мені в очі. Декількома фразами я зрозуміла тоді, наскільки вона кохала мого тата, якщо з такою легкістю готова відмовитися від спадку. А все через те, що вона виконує бажання тата. Вона всім серцем жаліє, що вони не мали власних дітей.

– Я їй не довіряю. Скоро передумає, а що тоді? Олег збирайся, ми їдемо по гроші, — вперто мовила мама.

Вони все-таки зібрали потрібні гроші на адвоката, які лежали декілька місяців у неї в шухляді, допоки на мене офіційно не оформили квартиру. Катя не обманула.

Та мама на кожному кроці очікувала на якусь підставу. Навіть не хочеться пригадувати пошуки адвоката, як мама говорила «Донь, квартиру продаси, шубу мамі придбаєш». Мені від цього аж бридко стає. Вам цікаво: а що Олег казав? Я його ледь заспокоювала, постійно погрожував моїй мачусі, що він з нею швидко вирішить, якщо піде до суду або часто говорив про машину.

До речі, варто уточнити, якби Катя не мала власного житла, то я б не погодилася на таку пропозицію. І тоді б навіть мама була б не в змозі мене примусити.

Я часто чула від тата, що шлюб з моєю мамою – це була суцільна помилка. Якщо раніше, я не могла його зрозуміти, а місцями злилася, то зараз я його добре розумію. Проте йому поталанило з другим шлюбом.

Я не хочу покидати Катю. Старатимуся налагодити з нею стосунки. Не зважаючи на те, що вона тепер живе у своїй квартирі, ми часто з нею спілкуємося, бачимося. Можливо, й таке, коли в мене народиться дитина, батьком якої буде не Олег, бо ми з ним розійшлися, через те, що він вибрав сторону моєї мами у справі зі спадком, замість того, щоб підтримати мене, Катя зможе прийняти цю дитину, як свого внука чи внучку.

Я вважаю, що це несправедливість, коли у такої хорошої жінки нема можливості мати власних дітей, внуків та внучок.

Можливо, ви чули таке прислів’я: «Якщо хочеш дізнатися все про людину, розділи з нею спадок». От на власному досвіді переконалася. Я мала вдосталь часу, аби прийняти нову дружину тата, дуже шкода, що це сталося так пізно та при таких умовах.