Батько не вважає за потрібне мені допомагати, адже я дорослий

Я виріс у родині, де слово батька – закон, його рішення майже не обговорювалися. Коли мені виповнилося вісімнадцять, він мені одразу сказав, що я чоловік, тому мушу сам дбати про своє майбутнє. Так я вдячний йому за вишкіл, за хорошу освіту. Після закінчення ВНЗ я влаштувався на роботу й переїхав на орендоване житло, адже батько сказав, що я маю бути самостійним.

В мене дійсно все було добре, я гарно заробляв, мені на все вистачало, навіть машину собі купив. Коли зустрів Марину, то був впевненим, що вона моя доля. Я не довго відтягував з пропозицією, руки й серця. Й отримав згоду. Мама одразу знайшла спільну мову з Мариною, а от батько висловив своє невдоволення. Він назвав мене не далекоглядним, адже я не забезпечив свою молоду сім’ю житлом, а що коли діти з’являться. Ми запевнили, що зможемо самі собі придбати квартиру.

Я взяв іпотеку, адже у мене хороша зарплата, я був упевнений у своїх силах. Дійсно, нам вистачало коштів, Маринина зарплата йшла для її потреб, тобто я був основним годувальником.  І був гордим та щасливим.

Коли Марина сповістила мене, що я стану батьком, моєму щастю не було меж. Донечка стала для нас великим подарунком. Я все так само працював, а дружина займалася вихованням донечки. Та пів року тому фінансова ситуація у нашій сім’ї змінилася, фірма, у якій я працюю, скоротила половина штату. Мене ж просто понизили, тож, відповідно, й зарплатня стала меншою. Я знайшов підробіток в Інтернеті, але цих коштів нам ледве вистачало, доводилося економити.

Мої батьки були не частими гостями, але все ж заїжджали до онучки. Тиждень тому вони до нас навідалися, я зазвичай не ділився з батьком тим, що у нас проблеми. Батько почав вихвалятися, що зміг відкрити ще один магазин, і в честь цього вони з мамою вирушають на відпочинок, щоб поніжитися на сонечку.

Після того, як вони поїхали, ми з Мариною довго розмовляли. Вона хотіла швидше вийти на роботу, адже економити на всьому неможливо. Проте я не схвалював цього рішення, адже донечка ще дуже маленька. Тому я вирішив звернутися до батька, адже іншого виходу не було.

Тато мене уважно вислухав і відмовився допомагати. Сказав, що це було моє рішення ставати сім’янином та брати іпотеку. Мені було важко після його відмови, адже не розумію, як рідний батько може бути таким черствим.

Я звичайно не сидітиму зі складеними руками, з даної ситуації вийду своїми силами. Але після батькової відмови, відчуваю якусь порожнечу.