Як не стало батька, то ми маму забрали до себе в місто, але мама завжди була дуже сумною. Тільки й робила, що сиділа біля вікна. А потім вона сказала, що не хоче доживати віку в місті!

Мої батьки прожили разом майже 40 років. Вони разом працювали, будували наш дім, тримали господарство. Я була пізньою дитиною, та за всі 17 років, які я прожила з батьками, я ні разу не чула, щоб вони посварилися чи підвищили голос. Вони дуже кохали один одного по-справжньому. Мене вони любили також, виховували добротою та мудрими порадами. І хоч я народилася та провела дитинство і юність у селі, я все ж таки мріяла навчатися в місті та залишитися там жити. І моя мрія здійснилася, знову ж таки за підтримки батьків.

Звичайно, кожна дитина думає, що її батьки – найкращі. Та мої справді були такими. Вони дуже кохали один одного, і це вчувалося в кожному їхньому слові та ділі. Мама, як бувала в місті, то обов’язково купляла татові щось для рибалки, адже це було його хобі. А тато кожного дня приносив мамі її улюблені шоколадки. Тато дарував квіти мамі кожного місяця, може, й з нашої клумби, та все одно. А на її день народження обов’язково їздив до міста (40 хвилин маршруткою, і вже там), щоб купити великий букет її улюблених лілій.

У 17 років я закінчила школу та полишила рідне село. Я поїхала навчатися до міста, а батьки мене підтримали. Я вступила на бюджет, жила в гуртожитку, думала піти працювати ще на першому курсі, щоб мати гроші, але батьки сказали, щоб я зосередилася на навчанні, принаймні на перших трьох курсах, адже так гарним спеціалістом не стати. Вони стали давати мені більше грошей.

І батьки були праві. На четвертому курсі я вже влаштувалася на роботу за спеціальністю, у фірму, в якій проходила практику. Тоді ж я зустріла майбутнього чоловіка. Мої батьки відразу ж прийняли його, для них найголовнішим було моє щастя.

Я вийшла заміж, народила двох доньок. Та невдовзі батька не стало. І хоч мені вже було 25 років, і я сама була вже мамою, це стало страшним ударом для мене!

Я не могла повірити в те, що тата немає. Для мами все виявилося ще гіршим. Вона дуже горювала. І ми з чоловіком вирішили забрати її до нас у місто: одна кімната була в нас вільною, та й з дітьми мені потрібна була допомога, і маму онучки могли б розрадити.

Та мама в місті також дуже швидко засумувала. Мій чоловік навіть почав хвилюватися, чи не захворіла вона. Мама весь час тільки те й робила, що сиділа на кухні та дивилася у вікно. Єдиний час, коли вона виглядала просто не дуже сумною, коли була на прогулянці на вулиці з дітьми.

Ми намагалися зайняти чимось маму. Познайомили з сусідкою її років. Записали у клуб для тих, кому за 50. Але її нічого не радувало. Я думала, що це пов’язано зі смертю батька. Та виявилося, що мама сумую не тільки за цим. Вона сумувала за домом та працею.

Одного весіннього дня я знову підійшла до мами з розмовою. Вона сказала, що їй дуже нудно у квартирі, що їй просто нічого робити. Посуд треба лише до посудомийної машини покласти, пере пральна машина, готувати страви, які ми їмо, вона не вміє, а пиріжки чи пельмені ми їмо не частіше одного разу на тиждень. А зараз у селі весна – сад, город, та й подруги в неї там залишилися.

Нам не хотілося відпускати маму в село назовсім. Тому ми запропонували їй поїхати туди на вихідні, заодно й могилку батька провідали б. Як тільки ми заїхали в село, то мама нібито знову ожила. Вона показувала нам її улюблені квіти, місця, де провела молодість. Як тільки мама ввійшла на рідне подвір’я, то сказала, що більше не повернеться з нами до міста! Вона сказала, що не хоче доживати віку в місті!

Разом ми швидко привели до ладу будинок та сад. Взяли з мами обіцянку, що вона не буде ще й город садити. Ми загалом чудово провели вихідні. У неділю я сходила до нової маминої сусідки – у будинок поруч заїхала молода родина, я залишила свій номер та попросила телефонувати, якщо щось станеться.

На жаль, фатальний дзвінок роздався вже через місяць. Сусідка повідомила, що мами не стало. Вона відійшла до батька уві сні, з посмішкою на вустах.

Я дуже сумую за мамою, але добре, що вона все ж таки дожила віку в рідному будинку, як і хотіла!

Оцініть статтю
ZigZag
Як не стало батька, то ми маму забрали до себе в місто, але мама завжди була дуже сумною. Тільки й робила, що сиділа біля вікна. А потім вона сказала, що не хоче доживати віку в місті!