Орися як завжди стояла на церковній службі. Була якоюсь не такою ця служба як всі. Ніби незвичайна, особлива. Орися традиційно попросила у Всевишнього здоров’я та щастя для рідних і звісно ж для себе. А потім покинула храм і хорошому гуморі. Чому так й сама не знала. Чи то може в неї день хорошим видався, чи то може через те, що в Орисі нині ювілей. Вже 65-тий рік їй виповнився.
Орися з чоловіком завжди жили доволі скромно, проте щасливо. В своїй маленькій, хоч і двокімнатній, квартирці вони разом виростили двох чудових, розумних і дуже красивих донечок. Дівчата також знайшли собі чоловіків, які були схожі на чоловіка Орися: добрі, люблячі, поважні та дуже добрі. Щасливими стали з ними доньки. Хоч і не дуже багато живуть, але середньо, їм достатньо і можуть допомогти матері.
Орися ж була неймовірно рада за своїх донечок. Для щастя їм з чоловіком цього було повністю достатньо. Єдине чого їм не вистачало так це гроші. Тому що пенсії вистачало лише щоб купити трохи продуктів та оплатити комуналку. Доньки Орисі завжди стараються невзначай допомогти. То продуктів привезуть, то тортика принесуть, то гроші покладуть до гаманця матері, поки та не бачила.
А Орися весь час відмовлялася від допомоги. А так хотілося дати щось онукам, яких донечки подарували Орисі. Вона обожнює своїх маленьких бешкетників, які не завжди чемні, але зате найкращі та найрозумніші в світі дітки. А тут ще й нещодавно телефонувала похресниця Орисі, та повідомила, що виходить заміж. А дату весілля вибрали мало не одразу після Різдва.
І як тепер Орисі потягнути і подарунки для онуків та дітей, стіл для Різдва і подарунок на весілля любої похресниці. Стала надіятися жінка на поміч Всевишнього, якому регулярно молиться та ходить до храму.
Подзвонила Орисі стара подруга, з якою вони досить давно не бачилися, але дружать вже більше тридцяти п’яти років. Стала Софія, так звати цю стару подругу, стала вітати Орисю з ювілеєм та попросила її про зустріч. Орисі стало соромно, бо ж не могла вона прийняти її гарно, не було чим пригощати подругу.
Проте Софія стала наполягати, щоб вони зустрілися в кафе, що було біля дому іменинниці, бо ж не має багато часу, а так на горнятко чаю вистачить. Там і зустрілися. Софія подарувала Орися великий красивий букет і конверт. І строго-на-строго сказала, що відкривати його можна лише по приходу додому.
Орися розуміла, що там певно не маленька сума. Але ось чого-чого, але суми, яка була як її з чоловіком разом взятих шість пенсій, жінка ніяк не очікувала. Вона одразу зателефонувала подрузі і стала мало не плакати й запитувати для ого так багато, як вона таке осилила і взагалі не зручно дуже таку суму приймати.
А тоді Софія нагадала Орисі історію, коли остання віддала їй коробку цукерок, яку отримала від родичів з-за кордону, коли Софія бідкалася, що не знає як подарувати доньці цукерки, які та дуже хотіла і які в той час були в дефіциті. Донька Софії дуже добре це пам’ятала і як тільки дізналася, що в Орисі сьогодні день народження – одразу дала таку суму та купила букет. Ну і відправила матір привітати тітку Орисю.
В доньки Софії є свій бізнес, тому така сума для неї не проблема. А Орисі повернулося її добро, яке вона колись зробила. Бо ж віддала коробку цукерок просто, щоб порадувати дитину. І нічого не просила в замін. Ось і повернулося їй те добро.
А Орися тим часом щаслива, що все так склалося. І що тепер може не переживати про свята та своє життя.
