Скільки щастя було в мене на обличчі, коли ми з чоловіком привезли з магазину нову пральну машинку. Стара вже не прала, а прямо танцювала в нас на кухні. Вона так підстрибувала, що здавалося ось-ось й опинилася б у сусідів знизу.
Знайомий майстер допоміг нам під’єднати та налаштувати нову техніку. Все було готове. Я одразу вирішила запустити перше прання. Дивно, але навіть моя дочка вирішила мені допомогти та самостійно завантажила відібраний мною одяг. Ось тут все й почалося.
Після прання, яке було таким тихим, що аж подобалося моїм вухам, я почала розвішувати одяг. Аж тут наче грім серед ясного неба. Я дістала з кишені спортивних штанів чоловіка жіночі кружевні трусики. Це були не мої, дочці я такі теж не купувала. Одяг так й залишився на балконі, а я пішла за поясненнями до цього Дон Жуана в адідасі. Ми кричали так, що навіть наша п’ятнадцятирічна дочка почула нас через навушники. Вона вибігла з кімнати та почала запитувати, що сталося.
«Ось, наш тато знайшов собі іншу», – в сльозах я кинулася до дитини. «Не сваріться. Це мої. Я купила собі на гроші, які отримала від бабусі. А щоб ти їх не побачила, то й кинула пратися в татовій кишені». Ми з чоловіком оніміли від її зізнання. Що робити далі, я не знала. Вибачатися чи кричати на дочку за те, що купила собі таку річ без мого дозволу?
Того вечора я готувала всі улюблені страви свого чоловіка й навіть сходила у магазин за пивом. Тільки б він не згадував того, що сталося кілька годин тому.
