Як так сталося? Оскільки, іiнm им у нас захищений, то я не повинна була завагітніти. Чоловік лише знизував плечами та жартував, мовляв, що дитина, мабуть, від святого духа.

Мій страх до вагітності не можливо було пояснити словами. Я вже мовчу про сам процес родів. Аж лячно про це думати.

Я вийшла заміж за чудового хлопця — Олега. У нас було кохання з першого погляду, я одразу зрозуміла, що він буде моїм чоловіком. Олег працював різноробом, частенько його відправляли на довготривалі роботи, особливо на різні будівництва. Це навіть мене втішало, адже я розуміла, що мій чоловік постійно у роз’їздах і про дітей не матиме часу думати. Я тим часом займатимуся своїми справами, роботою, хобі та плануватиму своє дозвілля, як цього захочу.

Олег почав натякати, що діток ми все одно будемо мати, адже це така втіха. Жартував, що, мабуть, йому доведеться виношувати дітей.

Я дбала про те, щоб уникнути небажаної вагітності. Ми користувалися k0нm raцenm ивами. Позаяк, я вимагала, щоб наш iнmим був лише захищений, то чоловіку залишилося лише погодитися на мою умову.

Ми прожили три роки разом, після весілля. Одного разу, я втратила свідомість, і це сталося прямо на робочому місці. Мені викликали швидку та відвезли у лікарню. Після зроблених всіх необхідних обстежень, лікар мовив:

— Жодних проблем зі здоров’ям у Вас немає. Але є дещо, про що ми зобов’язані сказати. Вітаємо, Ви вагітні!

Почувши ці слова, я ледь знову не втратила свідомість. У моїй голові було слово: «Як!?» . Побачивши мій переляканий вигляд, лікарі одразу почали мене заспокоювати. Начебто, мені зараз не можна хвилювати.

Про aб0pt не могло йти навіть мови. Адже, це для мене ще страшніше ніж роди. Це ж, мабуть, дуже неприємна процедура. Я тільки уявила, що хтось залазить туди з якимось шкребком чи іншим інструментом, то вже лячно стає. Від цієї думки аж холодом пройняло.

Вдома я серйозно поговорити з Олегом. Як так сталося? Оскільки, інтим у нас захищений, то я не повинна була завагітніти. Чоловік лише знизував плечами та жартував, мовляв, що дитина, мабуть, від святого духа.

Моя вагітність пройшла доволі легко. Живіт був невеличкий, тому труднощів мені не приносив. Великою підтримкою та опорою був мій чоловік. Народжувала я як і всі. Було боляче, а потім різко відчула, як щось наче вихлюпнуло з мене і стало зовсім не боляче.

Маля було таке кумедне, з голубими очками та малесенькими пальчиками. Коли поставили мені нашу дівчинку на груди, мене охопило таке приємне відчуття. Хотілося обняти та не відпускати з рук. А чоловік, який був щасливий, сказав, що це найкращий подарунок життя.

Тільки от зараз не можу збагнути. Чому ж я так сильно боялася вагітності та пологів? Адже, все не так лячно, як я собі уявляла.