ЖИТТЯ

Як тільки таксист дізнався куди прямує його 90-річна пасажирка – вирішив вчинити благородно

Як тільки таксист дізнався куди прямує його 90-річна пасажирка – вирішив не брати кошти за поїздку. Це історія може здатись сумною, та від неї і справді тепліше.

***

Прочекавши за адресою на виклику пару хвилин, я просигналив.

Реклама
Реклама

Це мав би бути останній на сьогодні рейс, тож спочатку думав поїхати, натомість припаркував автомобіль. На мій стукіт у двері відповіли тихим жіночим голосом.

Ще пару хвилин трималась пауза, та після двері відчинились: на порозі стояла тендітна жінка літніх років. Мені здалось, що її одяг більше схожий на моду 40-х: ситцева сукня, вуаль на капелюсі. Усі меблі у приміщенні були сховані під білими простирадлами, лише у кутку виднівся ящик, у який склали фотографії та скляний посуд.

– Можна Вас попросити допомогти мені із валізою, – запитала вона. Після того, я повернувся аби допомогти їй пройти до мого авто. Жінка ще довго дякувала мені за доброту.

Коли вже ми сіли у машину, вона попросила поїхати через центр міста.

– Це може збільшити час поїздки, – зауважив я.
– Нехай, я не маю наміру поспішати зараз. Лікар дав невтішний прогноз, тож поїздка до хоспісу не має бути надто швидкою, – відповіла пасажирка.

Після цих слів, я спокійно вимкнув лічильник.
– Який маршрут Вам найбільше подобається? – поцікавився я.

Наступні декілька годин ми їхали містом, у котрому працювала, займалась танцями, жила зі своїм чоловіком моя пасажирка.

Час від часу вона просила уповільнитись, аби довше насолодитись спогадами. Залишок дороги ми їхали без єдиного слова. Біля низької будівлі, що більше походила на маленький санаторій, до нас підійшли двоє санітарів. Вони допомогли моїй пасажирці вийти та дбайливо запропонували інвалідний візок.

– Яку суму я маю Вам заплатити? – взявши гаманець, запитала жінка.
– Ніскільки, – відповів я.
– Ви маєте отримувати кошти за свою роботу.
– Зароблю пізніші.

Я обійняв її, отримавши у відповідь такі ж щирі обійми.
– Ти спромігся подарувати частинку щастя, – наголосила вона, – Я дуже вдячна.

За моєю спиною зачинились двері, це більше нагадувало на звук закриття чергової унікальної книги.

По дорозі назад я не зміг взяти пасажирів, їхав навмання, все більше занурюючись у власні думки. А раптом би на виклик приїхав розлючений таксист? А що, якби я все ж вирішив поїхати, так і не дочекавшись пасажирку?

Власне, я зрозумів, що напевно, це був одним із найважливіших вчинків у моєму житті.

Люди, зазвичай, думають, що глобальні речі визначають сенс життя. Та глобальні моменти часто криються у дрібницях, щоденних ситуаціях, що часто залишаються непоміченими.

Реклама

Також цiкаво:

Close