ЖИТТЯ

Як вuдaлити з друзів рідних людей?

Я рідко сиджу у соціальних мережах, минулих вихідних мені зовсім не було чого робити, і я зайшла в Однокласники (там є мої родичі з інших країн СНД є). Через мить гортання я натрапила на фотографію свекра, і відразу так гipко на душі стало. Його з нами немає уже більш як два роки, але хтось поставив клас, і він з’явився перед моїми очима. Я мимовільно зайшла на його сторінку і почала плакати. Ще за кілька днів до того, як все сталось, він постив щось, коментував фотографії близьких, а потім вийшов, мов нічого не сталось. Можна було б подумати, що у нього просто інша сторінка…

Свекор не єдиний такий «друг». Зовсім недавно їздила додому у гості та там перекрили дорогу, щось ремонтували, а новий маршрут проходив через м0гилки. Тут мені в око і впала той надгробний надпис і фото... На ньому був мій однокласник Сергій. Мене аж всю перетрусило. Я пригадала, як колись ми разом з ним вкрали булочку з їдальні, або в одинадцятому класі втекли з уроків… Пригадала, що у сьомому класі я йому подобалась, і він постійно носив мій портфель, поки проводив додому. Приїхавши, я відразу пішла до Олі, моєї однокласниці, вона жила навпроти.

– Ти ще не чула про це? – запитала вона здивовано. – То ж це ще кілька років назад було, він пити почав, а потім потрапив у якусь халепу, і не стало його.

Реклама

І ось я натрапила на його сторінку, раптово. З фотографії він дивився на мене ніби живий, його очі заглядали мені у саму душу, як тоді у сьомому класі. Він був точно таким, яким я його пам’ятала, от лише він більше не був серед живих. Від однієї думки про це мені ставало страшно.

Я погортала його сторінку і здивувалась тому, що щороку йому досі приходять вітальні листівки на день народження від сайту та інших людей, які можливо й не підозрюють, що з ним сталось. Останній пост був написаний його мамою про гірку новину та дату п0хорону.

Я дивлюсь на ці дві сторінки, та вони розбивають мені серце, хіба можна їх просто так видалити? Це ж ніби обірвати ту саму тоненьку ниточку, яка нас досі об’єднує! Я інколи не заходжу у цю мережу лише тому, що боюсь наткнутися на них… Але розірвати цю нитку я не можу, сил не вистачає, як-не-як ми не незнайомці!

Чи думали ви коли-небудь про те, що буде з вашими сторінками, коли вас не стане? Ви далі продовжите посміхатися до своїх рідних і знайомих? Ніколи й подумати не могла, що ця сторона прогресу так лякатиме мене…

Реклама

Також цiкаво:

Close