Ранок мій розпочався, як і завжди. Піднявся, поснідав, сходив у ранковий душ та попрямував на зупинку, щоб їхати на роботу.
У такий час в маршрутці було людно, адже всі кудись їдуть: студенти та учні на навчання, молодь на роботу і так далі. Єдине мені завжди цікаво, куди у таку рань їздять пенсіонери? А зранку вони ще й такі всі не задоволені та злі, що аж неприємно.
На наступній зупинці заходить жінка. З вигляду вся така доглянута. Їй приблизно п’ятдесят сім років. До водія ще здалеку кричала, що посвідчення у неї є. Почала настирливо пхатися в середину салону. По її очах було помітно, що шукає того, хто б поступився їй місцем. На одному із сидінь був хлопчик з рюкзачком, а біля нього стояла його мати. Жіночка не побачила його матір й почала говорити:
— Як виховують цю молодь?! Сидить нахабно й не думає дати місце старшим! Аж соромно, за таких дітей! Куди дивляться їхні батьки!
Тут вирішила втрутитися мати хлопчика:
— Я перепрошую пані! З яким тоном Ви розмовляєте? Хто Вам дав право так себе поводити у громадському транспорті!? Якби Ви справді хотіли б сісти, то спокійно та ввічливо попросили! Мені соромно за Вашу поведінку! І це Ви ще будете говорити, що молодь не вихована?! Їздите кожного ранку безплатно туди й назад. Ще й набираєтеся сміливості висувати свої претензії!
Жінка не очікувала, що за хлопчика хтось захиститься. Вона стояла, як і всі у транспорті. Жоден із людей не хотів їй уступити місце. У поглядах пасажирів була підтримка стосовно слів матері хлопчика.
А Ви як би вчинили у такій ситуації? Як гадаєте, хто справді має рацію?
