«Якщо не хочеш гроші давати, то забирай доньку! Сам її забезпечуй та виховуй!» – кричала колишня дружина

Коли ми з Вовою познайомилися, то він відразу мені повідомив, що у нього є донька від першого шлюбу, яку він любить і покидати заради жінки не збирається. Мене це ніяк не відштовхнуло, а навпаки приємно вразило. Потім я лише спостерігала за тим, як чоловік купує все для доньки: від шкільної форми та зошитів до звичайної їжі та смаколиків.

Незабаром я і сама познайомилась з маленькою Любою. Вона почала часто у нас гостювати, спочатку ми брали її лише на вихідні, а потім і на всі канікули.

Згодом такі канікули доводилось скорочувати, бо я була вагітною, а потім мусила опікуватися немовлям Іваном, що кричав уночі й не давав спати не тільки нам, а й Любі. Попри це на відпочинок та подорожі ми завжди брали дівчинку з собою.

Ця історія сталась три роки тому, тоді Любі було сім, і я досі не можу її забути.

Люба захворіла й, звичайно, колишня дружина чоловіка почала телефонувати йому, щоб він зараз же привіз їй ліки. Він би відразу це зробив, але на той момент у нас зовсім не залишилось грошей. До зарплати чоловіка залишалось кілька днів, тому ми самі «виживали». Чоловік попросив її позичити у когось, а він віддасть, як тільки матиме гроші.
Його дружині це не сподобалось, тому вона почала кричати: «Якщо не хочеш гроші давати, то забирай доньку! Сам її забезпечуй та виховуй!»

Через годину Люба була у нас, її привезла мама, відтоді вона почала жити з нами. Їй було добре з нами, але вона дуже сумувала за мамою, тому ледь не щодня телефонувала їй із запитанням, коли та повернеться.

Її мама спочатку й сама говорила, що ось-ось приїде і дуже скучила за донькою, але згодом або не брала слухавки, або говорила дуже швидко, мовляв, вона дуже зайнята. Такі слова засмучували Любу, і вона могла навіть розплакатися. Я намагалася її заспокоїти й чимось потішити, але не могла зрозуміти, як мама може так говорити з рідною дитиною, невже вона не розуміє, як їй боляче це чути? Хіба дівчинка у чомусь винна?

Літо закінчилось, і Люба пішла у школу. Одного дня вона прийшла додому заплакана, без емоції, й повідомила, що мама приходила до школи, вони майже не говорили, та попросила повернути ключі від її будинку. Я не уявляю, що тоді відбувалось у душі маленької дівчинки, і якщо чесно, то мені страшно уявляти.

Я не можу зрозуміти колишню дружину чоловіка. Невже вона дійсно думає, що своєю поведінкою лише мстить чоловікові й не розуміє, як боляче від цього її доньці? Ми всіма силами намагаємося дати зрозуміти дівчинці, що її мама непогана, але вона вже сама зробила всі висновки.