– Який жax! Оце то невістку привів на мою голову! – говорила свекруха, проводячи по чистих поверхнях пальцем! – Дай сама все приберу, бо з такої господині толку ніякого не буде!

В Олі не було вибору, окрім як зітхнути та принести свекрусі все, щоб вона перемила.
Через годину свекруха покликала невістку.

– От дивися і вчися у старших, як має бути чисто у домі!

Дівчина оглянула розводи на дзеркалах та підлозі, яких раніше не було і промовила: «Нічого не змінилося!».

– Ой, нічого не розумієш! Молода ще така! – відповіла свекруха і швидко переметнулась. – А чим це так смердить? Щось готуєш?

– Я борщ готую.

– І ще скажи мені, що ти туди буряк додала!

– Додала. Який же борщ без буряка?

– Господи, сором який! Мій Петрик не любить буряк! Оце то ти хороша дружина, що нічого про свого чоловіка не знає! Йди звідси, сама їсти приготую!

Оля знову зітхнула і пішла у свою кімнату, гратися з котом. Через пів години до неї прийшла свекруха.

– Лінтяйка! Нічого робити не хочеш, аби лише відпочивати! Чого цей кіт досі у нашому домі? Я вам казала, що він мені тут не треба! Виженіть його!

– Не виженемо, він нам подобається. – відповіла втомлено Оля.

– Та як ти смієш? Зараз прийде Петро і поговорить з тобою, швиденько згадаєш, де твоє місце!

Ввечері радісний Петро розповідав, що йому цього місяця премію дадуть, а ще через декілька, можливо, і піднімуть зарплату. Різко його погляд зупиняться на брудному дзеркалі.

– Господи, а чого це дзеркало таке заляпане? – запитує він, і Оля ледь стримується, щоб не розсміятися.

– То твоя лінтяйка так прибирає! – швидко промовила свекруха. Петро здивовано поглянув на дружину, а та лише усміхнулась у відповідь.

– Йди швидше їсти, мабуть, зголоднів після роботи! – промовила ласкаво свекруха.

– Звісно, зголоднів. – промовив Петро і скуштував накладену мамою їжу. – А це що таке? Ви впевнені, що це не тарілка Мурка?

Тут уже дівчина не стрималась і почала сміятися, а свекруха злісно на неї поглянула та промовила до сина: «Так твоя ж кохана дружинонька готувала, я їй казала, що дивно воно пахне та виглядає, а вона мені: «І таке з’їсть – не подавиться!».

Петро не став чекати та поніс тарілку на пробу Мурку, а свекруха відразу кинулась до невістки.

– От-от, скоро він побачить твою справжню натуру, зараз ще скажу, як ти мені за кота сказала, то швидко він тебе з дому виставить!

– Ой, боюсь, навіть, якщо виставить, то ви цього не побачите або не зрозумієте своїм жаб’ячим мозком!

– Це ти що таке говориш? – враз свекруха почала говорити тихіше.

– Та от вирішила вам нагадати, хто у мене бабуся, щоб ви мені тут зле не чинили, не хочеться, але доведеться бабусі розповісти, а там вам і до жаби недалеко! – захихотіла невістка.

– Та що ти таке говориш! До мами свого чоловіка та бабусі твоїх дітей! Як смієш?

– Ой, за дітей згадали, так у нас їх немає, а ви ще так походите до нас, то й не скоро будуть. Та й не радила б я вам ризикувати…

Через мить до кухні зайшов Петро.

– Мама полетіла сама не своя, навіть, не попрощалась. Нічого у вас тут не трапилось?

– Ні, вона пригадала, що пічку погано закрила, от і побігла.

– Зрозумів. А мама вечерю готувала? Навіть Мурчик відмовився їсти!

– Так.

– Не переживай, я поговорю з нею, щоб менше тут господарювала.

– Ти не переживай, я вже говорила, – промовила Оля та розсміялась, розповівши, як вона провела цей день