– Юро, може краще це одягнути? Дивись, який колір приємний, ніжно-зелений, та й ще до моїх очей підходить. Взую тілесні туфельки, а тобі в кишеню піджака покладемо хустинку тілесну. Буде так красиво. Найгарніші там будемо. Круто!
Тим часом Юра сидів мовчки, дивився на дружину та думав, як правильно їй сповістити, що похід на весілля до її подруги Валі скасовується.
Як він це зможе сказати Яні? Вона ж так сильно туди хоче, за місяць розпочала підготовку.
Але цього ранку раптово зателефонувала колишня дружина Юля та сповістила, що їй терміново потрібно летіти за кордон і нема на кого залишити Софійку, тому привезе її до тата майже на тиждень.
– Ти зараз серйозно чи жартуєш? Як це ми не зможемо піти?
Яна в секунду змінила свій вираз обличчя, на очах з’явилися сльози.
– Поясни, що трапилося? Чому? Юра!
Чоловік сидів на дивані, схиливши голову та опустивши очі. Він немає сил відмовитися від рідної доньки.
– А тепер згадай, що я тобі казала на початку наших стосунків? Або я сама нагадаю! Казала, що не хочу зустрічатися з розлученим чоловіком. Це перший і останній раз, коли тобі нагадую про це, не заставляй мене більше так робити. Зрозумів? Згадай про обіцянки, що твоя дитина ніяким чином не буде нам заважати насолоджуватися стосунками, хіба не так? Я не заглядаю до твого гаманця і не рахую, скільки грошей ти витрачаєш на доньку, скільки аліментів виплачуєш. Четвер та неділя – дні, які ти проводиш на самоті з дитиною. Скільки разів тобі казала, що пора з цим закінчувати? Так тоді в чому проблема? Через яку причину ми не зможемо піти на весілля? Ти ж підтримуєш спілкування зі своєю колишньою дружиною, чому не можна було зарання її попередити про візит на весілля? Я не розумію!
Яна була відверта, прямолінійна та дещо жорстока у своїх висловах, проте говорила виключно правду.
Юля, колишня дружина, сама по собі була спокійною, ніжною та трохи хитрою.
Проте це не завадило Юрі покохати Яну, такою яка вона є насправді.
Та й стосовно дитини теж нема брехні, чиста правда.
Чоловік неодноразово пояснював за Яну матері, коли остання дивувалася, чому його нова обраниця не ходить гуляти з ним та його донькою, не бере участь у вихованні. Юра дав знати, що жінка не зобов’язана гратися, проводити час із чужою для неї дитиною.
– Яна ніколи не купує їй іграшки, навіть найдешевшої. Взагалі ніяких подарунків. Хоча я не раз їй натякала за одну ляльку чи м’яку іграшку. Вона мене не слухає. Натомість купила собі ще одну чергову кофтину.
– Ну так і що з того? Це її гроші, витрачає на те, що хоче. Тим паче це моя донька, тільки моя, не її, — доказував матері син. – Розумієш ти?
– Так, розумію. Але ви сім’я, одне ціле. Їй прекрасно відомо, що ти маєш доньку, — продовжувала далі наполягати мама.
– Ось і правильно. Вона знала, що я тато. І на самому початку в нас була домовленість: вона не має жодного відношення до моєї дитини, на те вона і моя!
– Роздивимося такий варіант розвитку подій: якби донька залишилася жити з тобою? Щоб тоді робив?
– Мамо, це протилежний варіант. Моє б життя склалося далеко б по-іншому!
Яна не заспокоювалася:
– Ми разом ідемо на весілля. Разом це означає – ти і я. Раніше не сміла тобі таке говорити, проте нема сил й терпіння мовчати. Знаєш, це вже якась закономірність. Завжди, коли ми кудись з тобою збираємося, приводять Софію. Щоб це могло означати? Вже третій рік підряд, відтоді, як ми почали разом жити!
– Кохана, тобі здається.
– Справді здається? – саркастично перепитала Яна. – Згадаємо, наприклад, ювілей мого тата. Як твоя колишня дружина зателефонувала за дві години перед виходом, і сказала, що в неї температура тридцять дев’ять. Ти мав терміново поїхати до неї, забрати доньку. У її мами різко підскочив тиск, святкування було заплановане в кафе, тому ти мусив був залишитися вдома з дитиною. Ясна річ, що я пішла одна. День народження моєї мами. Усе те саме. Юлю терміново викликають на роботу, у мами болить серце. Можливо, тепер тобі здається, що надто багато збігів обставин? Краще подумаємо разом, чи ми точно впевнені, що нам потрібна така сім’я? Може дати спокій, ти повернешся до колишньої й будете жити в ідилії? Не хочеш так? Тим паче тиждень тому вона розійшлася зі своїм хлопцем. Тільки не думай, що я стежу за її життям, мені абсолютно байдуже. Твоя мама на тижні мені це розповіла, з якою метою вона це зробила, без поняття. Мабуть, аби через мене тобі донести цю інформацію, — сказала Яна та розвернулася обличчям до вікна.
– Мила моя, цього разу справді Юлі потрібно летіти за кордон.
– А минулі рази що? Вигадка? Обман?
– Повір мені, будь ласка. І в мами справді…
– Так, підвищується часто тиск і серце болить. Я знаю. Зараз хочу лише піти на весілля до своєї найкращої подруги, випити там, потанцювати, повеселитися, якнайкраще провести час і ні про що не думати.А вже завтра прийму рішення…
– Яке ще рішення?
– Поки не знаю. Завтра буде видно.
Раптово Юра з’явився на весілля, ледь встиг на початок церемонії.
– Мама буде няньчити Софію.
– Ой, справді. А як же тиск? Мабуть, через три години зателефонують і скажуть прийти забрати дитину? У це я повірю.
Юра трохи розпереживався.
– Ой, до речі, виявляється кордон дуже близько. Ось там, у судній залі. Бачила твою дружину, вона вдала, ніби не помітила мене, — промовила Яна та відвернулася.
Ясна річ, що тут без сварки не обійтися. Юра та Юля з’ясовували свої стосунки. Добре, що вони вийшли на двір, і практично ніхто цього не бачив і не чув.
Жінка кричала, що Юра влаштував своє життя, а про неї з донькою взагалі не думає, їй складно, а допомогти нема кому.
– Ось це та видра, — шепнула сестра Юлі, Ліза. – Чуєш, дитина заважає. Ось гляньте на нашу тітку Зою, мамину сестру, має двох дітей і заміж вийшла, а дядя Толік любить їх, як рідних, не жаліється. Діти виросли, вдячні вітчиму, цінують та поважають його. Не то, що ця…
Яна лише спокійно дивилася на сварку, що відбувалася між Юрою та його колишньою дружиною, потім на Лізу, пішла до ресторану.
Весілля відсвяткували дуже добре, усім гостя сподобалося.
Яна навіть не згадувала про свою образу на чоловіка. По дорозі додому Юрі зателефонувала мама і сказала, що не може заспокоїти внучку, вона кричить, плаче, хоче до тата.
– Третя година ночі. Дитина, що по цей час не спить? – шоковано запитала Яна.
Довелося міняти маршрут таксі, щоб поїхати забрати сонну дитину, завезти додому.
Жінка, прибувши додому, переодягнулася, помилася та пішла спати у вітальню на диван. У них так заведено, коли ночує донька, то вона спить з татом, тому що самій страшно.
Яна не злилася, просто мовчки йшла до вітальні. Тим паче це бувало дуже рідко, нічого страшного в цьому не бачила.
З самого ранку, крізь сон, жінка чула незрозумілі крики, сварки, плач дитини.
Потім, як з’ясувалося, прибігла Юля, накричала на колишнього чоловіка, обізвала його найгіршим батьком у світі, забрала Софію, котра плакала та не хотіла їхати з мамою. Ще й на Яну вилилися звинувачення.
Минула година, зателефонувала мама. І почала сварити сина, як він посмів так ставитися до своєї колишньої дружини, що заставив забрати дитину, враховуючи що Юлі потрібно їхати у відрядження.
Юру це все дістало, він крикнув у відповідь на матір та вимкнув телефон. Ще через півтори години біля дверей стояла зарюмсана Софійка, обіймаючи м’яку іграшку. Юля лише підштовхнула її та поцілувала на прощання.
Чоловік сидів на дивані, взявшись за голову. Яна попивала чай на кухні. Дитячий садочок закрили на карантин, а мама… точно, тиск…
– Кохана моя, вибач мені, я не винний.
– Ага.
– Я знайшов няню для Софії.
– Я рада за тебе. Навіщо ти мені це кажеш?
– Тому, що вона буде в нас.
– Що? Ти геть знахабнів. А мене запитати не забувся? Ще ти забувся, що я працюю вдома. Вони мені заважатимуть. Ще й не зрозуміла жінка буде ходити по нашій квартирі, а якщо щось вкраде? Нагадую, що квартира наша спільна, до твого відома…
– А мені як бути? Що вигнати її, чи як? А може завести на залізничний вокзал і покинути? – почав кричати Юра.
– От не треба зараз на мене підвищувати голос. Дзвони мамі, Юлі й кричи на них.
– Ти ж розумієш, що це моя рідна донька?
– Звісно. Але чому страждаю я? Бери відпустку та няньч дитину. Я не допущу у своїй квартирі чужих людей! У мене все.
Юра розвернувся та пішов до іншої кімнати комусь телефонувати. У висновку він домовився, що няня забере до себе Софію після обіду в понеділок.
Цілий день чоловік проводив із донькою. Яна лише зробила в обід їсти та поїхала до батьків.
Наступив понеділок. Яна забулася, що до обіду буде змушена дивитися за Софією. Юра із самого ранку побіг на роботу. Жінка сиділа на кухні та снідала і раптово перед її очима з’явилася дівчинка. Вона боязко підійшла ближче та обережно сіла на краєчок стільчика.
– Зробити тобі кави?
Софія похитала головою на знак незгоди.
– Хочу какао.
– Точно, я сплутала. Тримай, їж сирник.
Дівчинка поводила себе тихо, спокійно, без капризів. Яна трохи поприбирала у квартирі та приступила до роботи. Ввімкнула на комп’ютері мультики для Софії. А про дитину згадала аж через дві година, прийшла до кімнати, подивилася, а дівчинка сиділа на тому ж місці, де її залишила.
– Це ж реклама. Не цікаво дивитися. Біля тебе он пульт лежить. Ти вмієш ним користуватися?
– Вмію. Але він чужий. Мені не можна його чіпати, — тихенько відповіла Софія.
– Так, правильно. Не можна брати чуже. Але ти ж у татка…
– Татко не чужий. А ви…
– Так, їсти хочеш?
Дівчинка підняла та опустила плечі.
– Гаразд, пішли смачні бутерброди з’їмо.
Дитина невпевнено пішла слідом за Яною на кухню.
“Залякана дитина якась. Я була переконана, що всі діти кричать, бісяться, верещать, крутяться, а ця…” Думала Яна.
Няня прийшла після обіду, як і обіцяла. Від неї за декілька метрів несло перегаром, мабуть, вже встигла похмелитися. Виглядала так собі.
– Хто ви?
– Вчора телефонував ваш чоловік. Я няня. Це ця дівчинка? Яка красунька, така мила. Будеш цукерочку?
Яна глянула на Софію, яка сховалася за нею, дивилася на тітку переляканими очима.
– Добре, няне. Можете йти звідси, бажано чим скоріше.
– Чому це? Мене чоловік ваш найняв!
– А я звільнила. Іди геть!
– Нікуди не піду. Я взагалі-то через вас відмовилася від дуже високооплачуваної пропозиції. До вашого відома, доглядаю за дітьми олігархів…
– Ти не почула, що я сказала? Пішла звідси, і швидко! – різко відповіла Яна та закрила перед лицем «няні» двері.
– Свині ви, а не люди. Дай хоча б десять гривень на метро. У мене взагалі грошей нема, кишені пусті, – кричала жінка та стукала у двері.
Яна трохи відчинила двері, дала двадцять гривень та зачинила їх. Присіла до дівчинки та почала смітися.
– Ти тільки глянь на ту няню. Така вже няня.
Софійка невпевнено посміхнулася.
– Тітко Яно, а куди мені тепер?
– Іди пограйся трохи, я ще попрацюю, а через дві години підемо кудись.
Дівчинка засумувала.
– Що трапилося? Чому ти?
– Ви хочете мене завести в дитбудинок?
– Що? Ні. Ніколи про таке не думай! Вибач, я не кричу на тебе. Чому ти так вирішила? Ми з тобою сходимо в магазин, тато повернеться з роботи, їсти захоче. Тобі можна їсти піцу? Можемо по дорозі зайти в один дуже смачний заклад.
– Не знаю.
– Ти ніколи не їла піцу?
– Мама казала, що не можна таке їсти, бо вона шкідлива для фігури, здоров’я.
– Ого. Навіть так…
Ввечері, коли Юра повернувся додому, сів на дивані та слухав радісні історії від Софійки про те, як тітка Яна вигнала з квартири погану няню, як ходили їсти піцу, до магазину, а потім малювали на планшеті, а вона вчилася писати.
Чоловік був приємно вражений, подивився на дружину, котра старалася вдати ніби в неї сумний настрій.
А ще Софійка додала, що готова спати на дивані, при умові, якщо їй розкажуть казку на ніч. Тато погодився, але на цьому сюрпризи не закінчилися:
– Татку, а можна казочку мені розповість тітка Яна? Хочу дослухати про дурепу вчительку. Знаєш, тату, а вона справді ненормальна…
Відтоді вони всі троє разом гуляють, проводять час у четвер та в неділю. Софійка дуже хоче переїхати жити до них, а молода пара серйозно про це задумалися.
А тепер мама Юри постійно говорить сину, що той проводить дуже мало часу наодинці з донькою, всюди бере ту Яну, котра годує Софію піцою, купує різні дурниці.
Жінці набагато важче полюбити та прийняти чужу дитину, аніж чоловікові. Погоджуєтесь?
