Коли я народила, мене помітили в тримісну палату. Там я познайомилася з двома породіллями. Одна з них Ірина. Іра народжувала вп’яте. Дитя народилося з такою вад0ю, як заяча губа. В цьому Іра дуже кapтала себе, бо ж наважилася народжувати в сорок п’ять років.
Проте це не така велика проблема. Зараз медицина та технології просунулися далеко вперед, тому виправити такий недолік буде просто та безпечно. Головне ж, що батьки люблять своє дитя та оберігають.
Ясю до нас привезли вночі. Недоношеним народила сина. Дуже слабкий та крихітний. Після пологів сина помістили в інкубатор, щоб той набирав вагу та ріс. Його навіть не давали дівчині на те, щоб вона його грудним молоком годувала. А Яся не плакала. Вона просто дивилася весь час в одну точку.
Їй виявилося сімнадцять всього-на-всього. Вона родом з села, що недалеко від нашого міста. До неї ніхто не приходив, ніхто не відвідував. І, як ми зрозуміли, хлопець, який являвся батьком дитини, залишив Ясю. Втік і все.
Я єдина лежала в пологовому з повністю здоровою дитиною в той час. Чоловік кожні дві години телефонував та питав, як ми з сином, чи все в нас добре і чи потрібно щось. Він приходив щодня і завжди приносив чогось смачного та солодкого і мені, і моїм сусідкам по палаті. А нам то солодощів не можна, тому ми з Ірою солодке роздавали медсестрам, бо ж годуємо грудьми, а от Яся брала солодке та їла, бо ж дитину на кормління їй так і не давали.
Коли їй все таки принесли маля, Яся навіть не знала, як за ним доглядати і годувати. Ми її всього навчили: як годувати, пеленати, змінювати підгузки, підмивати і взагалі розповіли про все, що їй потрібно би було знати, як молодій мамі. Я навіть попросила чоловіка, щоб той купив книгу по догляду за немовлятами. І подарувала її Ясі.
На виписці за мною приїхав чоловік, свекри та мама з татом. Ірину чоловік забрав з цілим святом: кульки, вітання родичів, фотограф. І лише одна Яся викликала таксі та поїхала додому сама. За нею так ніхто і не приїхав.
