Ще з першого класу мене і мою подругу Іринку постійно однокласники дразнили. Ба більше, нас просто цьkyв@лu і насміхалися з нас. А діти, вони дуже ж0pcm0ki. І це все лише через наші прізвища.
Я була Діана Хом’як, а Іринка мала прізвище Щурик. Нашою найзаповітнішою мрією було пошвидше завершити навчання і вийти заміж, лиш би прізвище змінити і уникнути таких насмішок.
А ще у нас була однокласниця – Вікторія Король. Вона дуже хизувалася тим, що її ім’я означає в перекладі – “перемога”, а прізвище все саме за себе говорить. Саме від неї нам з Іринкою найбільше і діставалося.
Вона нас постійно ображала і придумувала образливі клички, які римувалися з нашими прізвищами. Ох і багато сліз ми пролили через Вікторію.
Та роки пройшли, ми завершили навчання і в школі, і в інституті. Повиходили заміж і кожен мав власну родину. А минулого року у нас була зустріч однокласників. Двадцять років після закінчення навчання в школі.
Ми з Іринкою зідзвонилися і йшли гордо до того ресторану, у нас вже були красиві прізвища. Та й ми ніяк не могли забути ті приниження, які пережили в шкільні роки.
Не встигли ми прийти, як та сама Вікторія з порогу крикнула:
– О, прийшла “Хом’ячиха і Щуриха”. Скільки літ, скільки зим.
Ми не реагували на це, адже ми давно інші люди. Потім Вікторія продовжила насмішки і уточнила, чи ми попрощалися з власними прізвищами.
Іринка сказала, що так. І зараз перед нею стоїть Діана Лев і Ірина Звір. Вікторія продовжувала реготати. Та тут її радість перервав наш однокласник, який був сусідом Вікторії. Він сказав:
– Віка, а ти своїм прізвищем то похвалилася? Чи тримаєш в таємниці?
Віко вдала, що не чує. Тоді він сказав:
– Ох, ніхто не знає, але Вікторія вже давно не Король, вона – Гнида.
