«Ти та наш син — були п0милк0ю. Я зустрів іншу, яку по-справжньому кохаю, і саме з нею я хочу прожити своє життя!» – промовив чоловік одного дня, збираючи речі. На той момент у нього та Тані уже був дворічний малюк.
Він пішов, залишив її та дитину на орендованій квартирі, до оплати якої залишався лише один тиждень. Вона почала думати про дитячий садок, але у такому ранньому віці його туди ніхто не візьме, та й прописки у місті у них немає, тому надія повільно пропадала, але які ще у неї варіанти могли бути?
Наступний тиждень Таня разом з сином на руках роздавала листівки та ходила на співбесіди й оббивала пороги дитячих садків. Потрібної суми вона не змогла назбирати, а господарка квартири виявилась байдужою до чужого горя, тому, окрім того, щоб просто вигнати молоду маму за невчасну сплату, ще й зателефонувала до органів опіки, які швидко дізналися, що жінці немає чим оплачувати життя дитини й забрали сина.
⁃ Синку, прошу, не хвилюйся, я тебе дуже сильно люблю і зроблю все, щоб ти знову був поруч зі мною! – промовила Таня наостанок, як маленького дворічного хлопчика забирали незнайомі люди.
Коли хлопчика забрали, жінка плакала ще кілька годин просто посеред вулиці, сидячи на своїх валізах, а потім раптово отямилась й вирішила зателефонувати батькам. Проте було пізно, поки вона плакала її сумку разом з телефоном викрали прямо з-під носа.
Наступні кілька місяців були дуже важкий для жінки. Їй доводилось жити на вулиці, їсти раз у кілька днів та заробляти роздачею листівок та іншою невдячною роботою. Одного дня вона змогла зателефонувати татові й розповісти все, що з нею сталось. Того ж дня він вилетів з рідного міста на допомогу доньці та онукові.
Перша їхня зустріч була надто драматичною, тому що батько не міг впізнати у цій худій, сірій та брудній жінці свою рідну доньку. Наступний вечір вони провели на орендованій квартирі, де жінка вперше за довгий час змогла нормально помитися й привести себе до ладу. Доки донька була у душі, батько замовив ситну вечерю і ніяк не очікував, що його вихована донька накинеться на неї, як голодний пес на останню кістку.
Він завжди мріяв про доньку, а Таня завжди буда у всьому «татовою», любила машинки грати, уроки прогулювати, але при цьому вчилась на відмінно і була справжньою принцесою. Всі роки її життя та дитинства промайнули на татових очах, а тоді остання їхня зустріч.
⁃ Донько, ти повинна розуміти, якщо ти обираєш цього пройдисвіта, то ти точно залишаєш нас. Ми більше тобі ніхто! – кричав суворо він, а донька лише гримнула дверима, забравши свої речі.
А зараз він у ній не може впізнати ту саму впевнену та завжди веселу доньку. Перед ним сидить звір, якого виховувала голодна та холодна вулиця.
Наступного ранку вони разом стояли біля дитячого будинку. Забрати онука було не так просто, але якось таки це вдалось зробити.
Наступного ранку вони троє поверталися на Таніну Батьківщину.
Після цього Таню та сина ще довго намагалися привести до тями й нагадати, що тепер вони завжди будуть у безпеці, а тато ще кілька разів з‘їздив у те зле місто, де колись жила його донька з онуком, й одного разу повернувся з документами про те, що онукові там залишилась квартира від горе-батька, який так вирішив відкупитися від батька Тані, що добряче його налякав.
